— Не треба мені царя. Превелебний Ерод відповів:
— Мес Летьєрі! Царі вгодні господу богу. Сказано ж бо: «Кесареве — кесарю». Цар — це кесар.
Летьєрі знову заглибився у роздуми, пробурмотів:
— Хто такий кесар? Я про нього не знаю.
Превелебний Жакмен Ерод знову взявся вмовляти. Він не наполягав на шеффільдському варіанті. Раз людина не хоче царя — значить, вона республіканець. Превелебний отець допускав, що можна бути республіканцем. І тоді нехай мес Летьєрі звернеться до республіки. В Сполучених Штатах мес Летьєрі зможе відновити свій маєток ще швидше, ніж в Англії. Якщо він хоче подесятирити те, що в нього лишилося, то хай накупує акцій великої компанії, котра займається експлуатацією техаських плантацій, на якій працюють понад двадцять тисяч негрів.
— Не треба мені рабства, — сказав Летьєрі.
— Рабство, — заперечив превелебний Ерод, — інституція священна. В Святому письмі сказано: «Якщо пан ударить раба свого, то за це не зазнає кари, бо він заплатив за нього».
Грас і Дус, стоячи на порозі в дверях, із захватом слухали його превелебність священика.
Превелебний далі промовляв свою орацію. Як ми вже згадали, він мав репутацію назагал непоганої людини і, попри свої кастові та особисті розходження з месом Летьєрі, він, доктор Ерод, щиро пропонував йому ту духовну і навіть матеріальну допомогу, на яку тільки був здатен.
Якщо мес Летьєрі розорився аж так, що не може з вигодою для себе увійти в якесь спекулятивне підприємство, російське чи американське, то чому б йому не стати чиновником і не влаштуватися на пристойно оплачувану посаду. Це благородний терен діяльності, і превелебний отець готовий поклопотатися за меса Летьєрі. На Джерсеї якраз вільна посада депутата-віконта. Меса Летьєрі всі люблять і поважають, і превелебний Ерод, декан Гернсею та намісник єпископа, спроможний здобути для нього посаду депутата-віконта Джерсею. Це дуже важлива посада; мес Летьєрі як представник його королівської величності буде присутній при розгляді судових справ, на дебатах у суді і при виконанні вироків. Мес Летьєрі пильно подивився на доктора Ерода.
— Я не люблю шибениць, — сказав він.
Доктор Ерод, який досі говорив рівно й спокійно, враз підняв голос і заговорив суворим й непохитним тоном:
— Мес Летьєрі! Смертна кара — господня установа. Господь уклав у руки людини каральний меч. У Святому письмі ж бо сказано: «Око за око, зуб за зуб». Превелебний Ебенезер непомітно підсунув свого стільця до стільця превелебного Ерода і сказав йому так, щоб ніхто не почув:
— Ця людина говорить те, що їй напущено.
— Ким напущено? Для чого? — так само впівголоса перепитав доктор Жакмен Ерод. Ебенезер відповів ще тихіше:
— Совістю.
Превелебний Ерод понишпорив у кишені і витяг товстелезну, але маленьку — всього в одну вісімнадцяту аркуша — книжечку у шкіряній оправі із застібками, поклав її на стіл і голосно мовив:
— Ось вона — совість! То була Біблія.
Потім доктор Ерод полагіднішав. У нього було тільки одне бажання: допомогти месові Летьєрі, якого він дуже шанує. Він як пастир має право і повинен давати поради, а чи прийме їх мес Летьєрі, чи не прийме, то вже як сам схоче. Мес Летьєрі, заглибившись у похмурі думки й знову посмутнішавши, вже нічого не слухав. Дерюшетта, яка сиділа поруч з ним, теж задумалась і не підводила очей, вносячи в розмову, і без того мляву, якусь ніяковість: так буває завжди, коли хтось із присутніх не залучається до спільної бесіди. Очевидець, який нічого не каже, навіює якусь незбагненну гнітючість. А втім, доктор Ерод, здавалось, цього не помічав.