— Оффа аллі кор!
Мелодійний, ніжний і сильний голос проник у серце Мвена Маса. Він відкрив рот, щоб відповісти, але на місці видіння спалахнуло зелене полум’я, різкий свист пронісся по кімнаті. Африканець, втрачаючи свідомість, відчув, як м’яка, непереборна сила складає його втроє, крутить, наче ротор турбіни, і, нарешті, сплющує об щось тверде… Останньою думкою Мвена Маса була доля станції Рен Боза…
Співробітники обсерваторії, які були віддалік на схилі, та будівельники бачили дуже мало. У глибокому тібетському небі промайнуло щось таке, що затьмарило світіння зірок. Якась невидима сила упала зверху на гору з дослідною установкою. Там вона набрала обрисів вихору, який захопив масу каміння. Чорна воронка з кілометр у поперечнику, ніби викинута з гігантської гідравлічної гармати, промчала до будинку обсерваторії, шугнула вгору, повернулась назад і знову вдарила по горі з установкою, вдрізки розбивши споруду і розкидавши уламки. За мить усе стихло. У наповненому пилом повітрі лишився запах гарячого каміння і гару, що змішався з дивовижним ароматом, який нагадував запах квітучих берегів тропічних морів.
На місці катастрофи люди бачили, що долиною між горою та обсерваторією пролягає широка борозна з об-плавленими краями, а звернутий у долину схил гори геть одірваний. Будинок обсерваторії лишився цілий. Борозна досягла південно-східної стіни, зруйнувала камери трансформаторів, що примикали до неї, і уткнулась в купол підземної камери, залитий чотириметровим шаром плавленого базальту. Базальт був сточений, ніби на велетенському шліфувальному верстаті. Але частина шару вціліла, врятувавши Мвена Маса і підземну кімнату від цілковитого знищення.
Струмок срібла застиг у заглибленні ґрунту — це розплавились запобіжники приймальної енергостанції.
Незабаром вдалося поновити кабелі аварійного освітлення. У світлі прожектора на маяку під’їзної дороги люди побачили дивовижне видовище — метал конструкцій дослідної установки був розмазаний по борозні тонким шаром, від чого вона сяяла, наче хромована. У крутий обрив відрізаного ніби ножем схилу гори вдавився кусок бронзової спіралі. Каміння розпливлося скловидним шаром, як сургуч під гарячою печаткою. Занурені в нього витки червонуватого металу з білими зубцями ренійових контактів виблискували в електричному світлі вправленою в емаль квіткою. Від погляду на цей ювелірний виріб діаметром двісті метрів охоплював жах перед невідомою силою, що діяла тут.
Розчистивши завалений уламками спуск у підземну камеру, знайшли Мвена Маса. Він стояв на колінах біля сходів. Очевидно, завідуючий зовнішніми станціями в момент прояснення свідомості робив спроби вибратись. Серед добровольців знайшлися лікарі. Міцний організм африканця за допомогою не менш міцних ліків справився з контузією, Мвен Мас підвівся тремтячи і похитуючись, підтримуваний з обох боків.
— Рен Боз?..
Люди, що оточили вченого, спохмурніли. Завідуючий обсерваторією хрипко відповів:
— Рен Боз страшенно покалічений. Навряд чи виживе…
— Де він?
— Його знайшли за горою, на східному схилі. Мабуть, його викинуло з приміщення. На вершині гори більш нічого немає… навіть руїни геть чисто зметені.
— І Рен Боз лежить там?
— Його не можна займати. Розтрощені кістки, поламані ребра…
— Що таке?
— Живіт розкраяно.
Ноги Мвена Маса підломились, і він судорожно схопився за людей, що тримали його. Але воля і розум працювали.
— Рен Боза треба врятувати будь-що! Це великий вчений!..
— Ми знаємо. Там п’ять лікарів. Над ним поставили стерильний операційний намет. Поруч лежать двоє, що побажали дати кров. Тиратрон, штучне серце і печінка вже працюють.
— Тоді ведіть мене в переговорну. З’єднайтеся з світовою мережею і викличте центр інформації північного пояса. Як супутник п’ятдесят сім?
— Викликали. Він мовчить.
— Телескопи цілі?
— Цілі.
— Розшукайте супутник у телескоп і розгляньте при великому збільшенні в електронному інверторі…
Нічний черговий північного центру інформації побачив на екрані замазане кров’ю обличчя, блискучі очі. Він уважно придивився і ледве пізнав завідуючого зовнішніми станціями — широко відому на планеті особу.
— Мені треба голову Ради Зореплавання Грома Орма і Евду Наль, психіатра.
Черговий кивнув і заходився біля кнопок та верньєрів пам’ятної машини. За хвилину надійшла відповідь.
— Гром Орм готує матеріали і ночує в жилому будинку Ради. Викликати Раду?
— Викликайте. А Евда Наль?
— Вона зараз у чотириста десятій школі, в Ірландії. Якщо треба, я спробую викликати її, — черговий подивився на схему, — до переговорного пункту 5654 СП.
— Дуже треба! Справа життя і смерті! Черговий одірвався від своїх схем.
— Сталося нещастя?
— Велике нещастя!
— Я передаю чергування своєму помічникові, а сам займуся тільки вашою справою. Чекайте!
Мвен Мас опустився в присунуте крісло, збираючись з думками і силою. У кімнату вбіг завідуючий обсерваторією.
— Щойно фіксували положення супутника п’ятдесят сім. Його нема!
Мвен Мас підхопився.
— Лишився шматок передньої частини — порт для приймання кораблів, — чулася вбивча розповідь. — Він летить по тій самій орбіті. Очевидно, є ще дрібні шматки, але їх поки що не виявлено.
— Отже, спостерігачі?..
— Безумовно, загинули!
Мвен Мас стис кулаки і впав у крісло. Минуло кілька важких хвилин мовчання. Екран спалахнув знову.
— Гром Орм біля апарата Будинку Рад, — сказав черговий і повернув рукоятку.
На екрані, що відбив великий, тьмяно освітлений зал, з’явилась характерна, всім знайома голова керівника Ради Зореплавання. Вузьке обличчя, що ніби розрізало простір, з великим горбатим носом, глибокі очі під скептичними вуглуватими бровами, запитальний вигин твердо стиснутих губ.
Мвен Мас під поглядом Грома Орма опустив голову, як хлопчик, що нашкодив.
— Щойно загинув супутник п’ятдесят сім! — Африканець кинувся в зізнання, як у темну воду.
Гром Орм здригнувся, і його обличчя стало ще гостріше.
— Як це могло статися?
Мвен Мас стисло і точно розповів усе, не приховавши заборони експерименту і не шкодуючи себе. Брови голови Ради зійшлись докупи, навколо рота позначились довгі зморшки, але погляд лишався спокійним.
— Стривайте, я поговорю про допомогу Рен Бозу. Ви гадаєте., що Аф Нут…
— О, коли б Аф Нут!
Екран згас. Потяглося чекання. Мвен Мас примушував себе триматися з останніх сил. Нічого, скоро… Ось і Гром Орм!
— Я знайшов Аф Нута і дав йому планетоліт. Не менше години йому треба, щоб підготувати апаратуру та асистентів. Через дві години Аф Нут буде в обсерваторії. Тепер про вас — експеримент вдався?
Питання застало африканця зненацька. Він, безумовно, бачив Епсилон Тукана. Та чи було це реальним зіткненням з неймовірно далеким світом? Чи, може, вбивчий вплив досліду на організм і палке бажання побачити поєдналися разом в яскравій галюцинації? Хіба може він заявити всьому світові, що експеримент вдався, що потрібні нові зусилля, жертви, витрати на його повторення, що шлях, який обрав Рен Боз, певніший, ніж у його попередників? Не бажаючи ризикувати кимось, вони проводили дослід тільки вдвох, безумці! А що бачив Рен, що зможе він розповісти?.. Якщо зможе… якщо бачив!..
Мвен Мас став ще відвертішим.
— Доказів, що експеримент удався, у мене немає. Що спостерігав Рен Боз, не знаю…
Обличчя Грома Орма, за хвилину до того воно було тільки уважне, стало суворим.
— Що думаєте робити?
— Прошу дозволити мені негайно здати станції Юнію Анту. Я більше не маю права завідувати. Буду з Рен Бозом до кінця… — африканець запнувся і виправився: — До кінця операції. Потім… потім я полечу до суду на острів Забуття… Я сам уже засудив себе!
— Можливо, ви маєте слушність. Але мені не зрозуміло чимало обставин, і я утримуюсь від висновків. Ваш вчинок буде розглянуто на найближчому засіданні Ради. Кого ви вважаєте найздібнішим, щоб замінити вас — насамперед по відбудові супутника?
— Кращої кандидатури, ніж Дар Вітер, не знаю!
Голова Ради кивнув, погоджуючись. Деякий час він придивлявся до африканця, збираючись ще щось сказати, а потім зробив мовчазний прощальний жест. Екран згас, і вчасно, тому що в голові Мвена Маса все помутніло.
— Евду Наль сповістіть самі, — прошепотів він до завідуючого обсерваторією, який стояв поруч; упав і, після марних спроб хоч трохи піднятися, завмер.