Чергова й остання для нього передача наставала о дев’ятій годині ранку за часом Тібетської обсерваторії, отже, о другій годині ночі тут, на Середземноморській обсерваторії Ради. Лишилося трохи більше як дві години.
Прилад на столі задзвонив і замиготів знову. За перегородкою показався чоловік у світлому, з шовковистим полиском одязі.
— Ми приготувалися до передачі й прийому, — коротко кинув він, не виявляючи ніяких зовнішніх ознак поваги, хоч у погляді його таїлося захоплення начальником.
Дар Вітер мовчав, мовчав і помічник, стоячи у вільній позі, з гордовитою поставою.
— У кубічному залі? — нарешті спитав Дар Вітер і, діставши ствердну відповідь, поцікавився, де Мвен Мас.
— Біля апарата ранкової свіжості. Настроюється після дороги. До того ж, мені здається, він схвильований…
— Я теж хвилювався б на його місці, — задумливо промовив Дар Вітер. — Так було шість років тому…
Помічник почервонів. Він з юнацьким запалом співчував своєму начальникові, може, усвідомлюючи, що й сам колись пройде через радощі й горе великої праці і великої відповідальності. Завідуючий зовнішніми станціями нічим не виказав своїх переживань — вважалося непристойним виявляти їх в його роки.
— Коли Мвен Мас з’явиться, одразу приведіть його до мене.
Помічник вийшов. Дар Вітер пішов у куток, де прозора перегородка була затемнена від стелі до підлоги, і широким жестом розчинив дві стулки, вставлені в панелі з дерева. Спалахнуло світло, що лилося звідкись із глибини схожого на дзеркало екрана.
Завідуючий зовнішніми станціями за допомогою окремої клеми ввімкнув “вектор дружби” — пряме з’єднання, яке підтримувалося між зв’язаними глибокою дружбою людьми, щоб спілкуватися між собою в будь-який момент. “Вектор дружби” з’єднував кілька місць постійного перебування людини — житло, місце роботи, улюблений куточок відпочинку.
Екран засвітився, у глибині його виступили знайомі поєднання високих панелей з незліченними стовпцями закодованих позначень електронних фільмів, які замінили архаїчні фотокопії книг. Коли людство перейшло на єдиний алфавіт, названий лінійним через відсутність складних знаків, філь-мування навіть старих книжок стало ще більш простим і доступним автоматичним машинам. Сині, зелені, червоні смуги — знаки центральних фільмотек, де зберігалися наукові дослідження, які давно вже видавалися всього в десяти примірниках. Тільки набрати умовний ряд знаків, і сховище-фільмотека автоматично передавало повний текст книги-філь-му. Ця машина й була особистою бібліотекою Веди. Легке клацання — зображення погасло і знову засвітилося, показавши другу кімнату, теж порожню. За повторним клацанням прилад переніс зображення в зал із тьмяно освітленими сто-ликами-пультами. Жінка, яка сиділа біля найближчого столика, підвела голову, і Дар Вітер упізнав миле вузьке обличчя з великими сірими очима. Білозуба усмішка чималого, сміливо окресленого рота злегка піднімала горбочками щоки по боках трошки кирпатого носа, з по-дитячому заокругленим кінчиком, і від цього обличчя ставало ще м’якшим і привітнішим.
— Ведо, лишилося дві години. Треба — переодягнутись, а мені хочеться, щоб ви прийшли в обсерваторію трохи раніше.
Жінка на екрані піднесла руки до густого світло-попелястого волосся.
— Слухаю, мій Вітре, — тихо розсміялась вона, — йду додому.
Вухо Дар Вітра не пропустило веселості тону.
— Хоробра Ведо, заспокойтеся. Кожний, хто виступав по Великому Кільцю, коли-небудь виступав уперше…
— Не витрачайте слів, щоб розважити мене, — вперто підвела голову Веда Конг, — я скоро прийду.
Екран погас. Дар Вітер причинив стулки і обернувся, щоб зустріти свого заступника. Мвен Мас увійшов широкими кроками. Риси обличчя і темно-коричневий колір гладенької блискучої шкіри свідчили про його походження від негритянських предків. Білий плащ спадав важкими складками з могутніх плечей. Мвен Мас стиснув обидві долоні Дар Віт-ра в своїх міцних худих руках. Обидва начальники зовнішніх станцій — колишній і майбутній — були дуже високими. Вітер, родовід якого йшов від російського народу, здавався ширшим і масивнішим за стрункішого африканця.
— Мені здається, сьогодні має статися щось важливе, — почав Мвен Мас з тією довірливою відвертістю, якою відзначалися люди ери Великого Кільця.
Дар Вітер знизав плечима.
— Важливе станеться для всіх трьох. Я віддам свою роботу, ви її візьмете, а Веда Конг уперше говоритиме із всесвітом.
— Вона дуже гарна? — напівзапитливо, напівствердно озвався Мвен Мас.
— Побачите. А втім, у сьогоднішній передачі немає нічого особливого. Веда прочитає лекцію з нашої історії для планети КРЗ 664456+БШ 3252.
Мвен Мас зробив у думці напрочуд швидке обчислення.
— Сузір’я Єдинорога, зірка Росс 614 — планетна система, відома з давніх-давен, але вони нічим особливим не відзначились. Я люблю старовинні назви й слова, — з ледь помітною ноткою вибачення додав він.
Дар Вітер подумав, що Рада вміє вибирати людей. Вголос він сказав:
— Тоді вам буде добре з Юнієм Антом — завідуючим електронними запам’ятовуючими машинами. Він величає себе завідуючим лампами пам’яті. Не від лампи — вбогого світильника старовини, — а від перших електронних приладів, незграбних, у скляних ковпаках, з викачаним повітрям, що нагадувало тодішні електричні світильники.
Мвен Мас розсміявся так щиро й відверто, що Дар Вітер відчув, як росте його симпатія до цієї людини.
— Лампи пам’яті! Наші пам’ятні сітки — коридори в кілометри завдовжки, складені з мільярдів елементів-клітин! Але, — спохватився він, — я даю волю своїм почуттям, а не зрозумів необхідного. Коли заговорила Росс 614?
— П’ятдесят два роки тому. З того часу вони опанували мову Великого Кільця. До них усього чотири парсеки. Лекцію Веди вони почують через тринадцять років.
— А потім?
— Після лекції — прийом. Через наших давніх друзів ми дізнаємося про які-небудь новини по Кільцю.
— Через шістдесят один Лебедя?
— Ну, звичайно. Або іноді через сто сім Змієносця, користуючись вашою старовинною термінологією.
Увійшов чоловік у такому самому сріблястому одязі Ради Зореплавання, як і помічник Дар Вітра. Невисокий, жвавий, горбоносий, він викликав до себе прихильність гострим, уважним поглядом темних, як вишні, очей. Прибулий потер долонею свою круглу гладеньку голову.
— Я Юній Ант, — назвав він себе високим різким голосом, очевидно звертаючись до Мвена Маса.
Той шанобливо привітав його. Завідуючі пам’ятними машинами перевершували всіх своєю вченістю. Вони вирішували, що з одержаних повідомлень треба увічнити в пам’ятних машинах, що надіслати в лінії загальної інформації або палаци творчості.
— Ще один з бреваннів, — пробурчав Юній Ант, потискуючи руку новому знайомцеві.
— Що таке? — не зрозумів Мвен.
— Моя вигадка латинською мовою. Так я прозвав усіх, хто недовго живе, — працівників зовнішніх станцій, льотчиків міжзоряного флоту, техніків заводів зорельотних двигунів. Ну, і нас з вами. Ми теж не живемо більше половини нормальної тривалості життя. Що робити, зате цікаво! Де Веда?
— А хотіла прийти раніше… — почав Дар Вітер.
Його слова були заглушені тривожними музикальними акордами, які пролунали відразу за дзвінким клацанням на циферблаті годинника Галактики.
— Попереджувальний по всій Землі. Усім енергостанціям, усім заводам, транспортній мережі й радіостанціям. За півгодини припинити відпуск енергії і назбирати її в ємкісних конденсаторах у достатній кількості, щоб пробити атмосферу каналом спрямованого випромінювання. Передача забере сорок три проценти земної енергії. Прийом — лише на підтримання каналу, — вісім процентів, — пояснив Дар Вітер.
— Саме так я собі і уявляв це, — кивав головою Мвен Мас.
Раптом його зосереджений погляд спалахнув захопленням. Дар Вітер озирнувся. Не помічена ними, біля світної прозорої колони стояла Веда Конг. Для виступу вона наділа найкраще вбрання, що найбільше прикрашало жінку і було так пошите, як шили ще тисячі років тому, в епоху крітської культури.
Мвен Мас, який вперше побачив ученого-історика, розглядав її з неприхованим захопленням.
Веда підвела стривожені очі на Дар Вітра.
— Все добре, — відповів він на німе запитання свого прекрасного друга.
— Я багато разів виступала, але не так, — заговорила Веда Конг.