— Ну, якби не ця пружиниста перепона… — вголос промовив сам до себе Сергієвський і, не закінчивши думки, подивився на протилежний берег бухти, об який довгокрилз машина неминуче розбилася б ущент.
Сівши в човен, льотчики повільно рушили до берега, зламавши дзеркальну гладінь води. Там, де в прозорій воді громадилися розчахнуті уламки дерев, придавлені зверху справжнім лісовим завалом, льотчики були вражені неймовірною, незабутньою картиною.
Рівний твердий пісок на дні утворював однотонну поверхню, яка здавалася бурою крізь голубіючу воду. Над нею, у воді, пронизаній променями сонця, в усіх напрямках згиналися й рухались, перепліталися й змішувалися струмені густо-синього і вогняно-золотистого кольору.
Невеличкий піщаний бугорок на дні, під купою навалених стовбурів, був оточений світло-синім півколом, сповненим клубками мерехтливого золота і найчистішої сині. Часом поміж золотом і синню звивалися ясно-червоні, вогненно-пурпурові та смарагдово-зелені струмені. Казкова симфонія сяючих фарб переливалася, відсвічувала, клуботала й струменіла, приковуючи погляд своїм майже гіпнотичним очаруванням.
Приголомшені побаченим видовищем, льотчики довго не могли відвести очей, аж поки, нарешті, Сергієвський рішучим поштовхом не спрямував човен прямо в клуботливе золото. Ліворуч два уламки, відкинуті в глибочінь, стояли майже вертикально, встромившись у дно, і довкола них звивалися такі самі струмені золота з синню, тільки вужчі й прозоріші.
Солодкі пахощі таємничих дерев сповнювали повітря, підсилюючи враження чогось прекрасного. Вода в цьому куточку бухти опалесцирувала слабкими, начебто дуже розведеними, але такими ж бездоганно чистими фарбами золота, сині й пурпуру.
Сергієвський і його товариші забрели у воду біля берега і почали вибирати підхожі для стояків уламки дерева. Стовбури були не товсті, всього шість-сім сантиметрів у діаметрі, з дуже твердою і важкою деревиною. Темно-бура на колір серцевина дерева була оточена майже білим зовнішнім шаром.
Механік, знайшовши розщеплений навпіл стовбур, занурив його для спроби у воду. Спочатку — перші дві-три хвилини — у воді повільно розпливалася ледве помітна голуба опалесцируюча хмаринка, потім від стовбура почали відокремлюватися невеликі райдужні струмені.
Так ось у чому розгадка прекрасного забарвлення води в бухті — присутність розщепленої деревини загадкового дерева! Сергієвський уважно дивився на берег, намагаючись запам’ятати обриси дерев. Нічого особливого не було в їхньому розлогому гіллі, в перистому листі, в гронах білих квітів.
Зненацька звідкись із-за мису почувся ледве чутний, але виразний шум, який не можна було сплутати ні з яким іншим звуком, — мотор! Далеке гудіння було рівне й сильне, воно, безперечно, наближалося до бухти.
— До літака! Швидше! — скомандував Сергієвський.
З лівого крила, що здіймалося над водою, було видно хвилі, які рівномірно й безупинно набігали на берег. Обігнувши довгий східний мис, сірий моторний катер Несподівано розсік спокійні хвилі білим від піни буруном. Ніс, високо піднявшись над водою, злегка похитувався, під ним лежала чорна тінь, а металеві частини гарматної і прожекторної установок поблискували тьмяними вогниками.
Катер повернув, мотори змовкли, і маленьке судно підлетіло до літака. На його носі з’явилися кремезні постаті моряків берегової охорони в білих куртках і широких трусах, які здавалися легковажним порушенням суворості військової форми.
Переговори тривали не довго, і катер зник так само швидко, як і з’явився, а трохи згодом два куцих гідролітаки важко спустилися на воду у великій бухті, за кілометр на захід од бухти “райдужних струменів”. Пораненого й частину вантажу було забрано на гідролітаки, у баки радянського літака налили дві тонни бензину. Лишалося дочекатися прибуття двох суден, які під час відпливу мали відбуксирувати літак з маленької бухти через вузький прохід між рифами.
Дуже скоро сутінки змінилися густою темрявою. Сергієвський спохватився, що треба взяти з собою зразок чарівного дерева, бо все, що вони бачили в бухті, незабаром здаватиметься неймовірним сном. Чекаючи, поки зійде місяць, льотчик вийшов на крило літака і побачив виразне блакитне сяйво, що поширювалось у воді навколо стояків, які підпирали крило й хвіст літака. Здивований ще одним виявом чудес бухти, пілот глянув у бік потрощеного літаком лісу. На тому місці, де вдень сяяли райдужні струмені, оточена темною водою, яскраво світилася голуба пляма.
Сергієвський сів у човен і поплив до світної плями. Вода навколо розщеплених стовбурів здавалась сяючою газовою хмаркою, що кидала сріблясті відблиски на обличчя й руки Сергієвського. Світла, яке випромінювала вода, було досить, щоб орієнтуватись, і льотчик швидко відібрав кілька шматків деревини, а також кілька гілок з листям і квітами.
В той час, коли літак відбуксирували з бухти, Сергієвському було не до розпитувань, а коли бухта “райдужних струменів” залишилася позаду, льотчикові вже нічого більше не пощастило взнати. Дерево, про яке він розповідав, місцеві жителі називали солодким деревом. Воно зустрічалося тут рідко, і ніхто нічого не чув про чудесні якості його деревини.
Повільно й обережно, разом з відпливом, срібний корабель вивели на широкий морський простір, і ревіння моторів сколихнуло спокійний тропічний берег.
“Альбатрос” покинув назавжди чудесну бухту і незабаром переніс назад через океан всю невеличку групу людей, яким судилося бачити одно з невідомих чудес природи.
Професор Кондрашев повернувся на високому стільці назустріч Сергієвському, що зайшов у лабораторію, і мовчки подав йому стойку з пробірками, на дні яких лежали маленькі шматочки чарівного дерева, яке привіз льотчик.
У воді переливались і блищали струмочки й хмаринки вогняно-жовтого і синього кольору, набираючи часом зеленувато-жовтих або сяючих голубих тонів.
— Схоже на вашу бухту? — запитально всміхнувся професор.
— Не зовсім, — серйозно відповів льотчик. — Там фарби і світіння були значно яскравіші.
— Ну, звичайно, — спохватився Кондрашев, — адже в бухті вода морська! — І капнув у пробірку кілька краплин якогось розчину.
В ту ж мить синь згустилась і з прозорої стала майже непроникною для ока, а жовті хмарки здавалися відлитими з червоного золота.
— Виявляється, — пояснив професор, — додавання до прісної води невеликої кількості лугів різко підсилює здатність дерева забарвлювати воду. А втім, це не фарба, а якась особлива речовина, яку ще не розгадала наука. Її властивість світитись і опалесцирувати може бути дуже цінною. Мені пощастило визначити дерево — воно близьке до звичайних сірих горіхів, але є дуже древнім представником цієї групи і називається ейзенгартія. Ейзенгартія з’явилася не менш як шістдесят мільйонів років тому. Тепер це чагарник, дуже поширений на півдні Сполучених Штатів, але він уже не має ніякісіньких чудесних властивостей — очевидно, виродився в несприятливих умовах життя. Та виявляється, що в Південній Мексіці, на Юкатані, і дуже рідко там, де ви були, оця сама ейзенгартія збереглась у вигляді невеликого дерева так само, як і в стародавні епохи свого існування. Це дерево має особливі, вже відомі вам властивості. Саме воно і є той “коатль” ацтеків, або “дерево життя” середньовічних учених. Вам, любий мій, належить честь відкриття, точніше, відновлення відкриття цієї цінної рослини.
Професор підвівся і, врочисто відчинивши скляну шафочку, дістав невеликий бокал, виточений з темної деревини ейзенгартії.
— Вам, — казав він далі, наливаючи в бокал чисту воду з колби, — по праву належить честь першим випити чарівний напій, який зберігав колись здоров’я середньовічних володарів.
Вода в темному бокалі здавалася дзеркальцем густої блакиті. Сергієвський, ніяково всміхаючись, узяв бокал з рук професора і, не вагаючись, випив до дна.
ЗМІСТ
ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ. Роман
ОПОВІДАННЯ
Білий Ріг
Останній марсель
Атол Факаофо
Бухта райдужних струменів
