Добре натреновані тіла обох мандрівників могли позмагатись у швидкості з первісною спритністю бика. Велетень промчав мимо і з хрускотом врізався у гущавину чагарника, а Веда і Дар Вітер відступили в темряву за кілька кроків од гвинтольота. Трохи далі від вогнища темрява була зовсім не такою густою, і плаття Веди, безперечно, виднілося здалеку. Бик вибрався з чагарника. Дар Вітер спритно підкинув свою супутницю, і вона, зробивши сальто, опинилась на площадці гвинтольота. Поки тварина поверталася, Дар Вітер теж опинився на машині поруч з Ведою. Вони обмінялися короткими поглядами, і в очах своєї супутниці Вітер не прочитав нічого, крім відвертого захоплення. Кришка двигуна була знята ще вдень, коли Дар Вітер намагався збагнути суть премудрої будови машини. Тепер, зібравши всю свою величезну силу, він одірвав від бортової загорожі площадки кабель зрівняльного струму, засунув його оголений кінець під пружину головної клеми трансформатора і застережливо відсторонив Веду. В цей час бик зачепив рогом за поруччя, і гвинтоліт похитнувся від могутнього ривка. Дар Вітер ткнув кінцем кабеля в ніс тварині. Жовта блискавка, глухий удар – і люта худобина важко упала на землю.
– Ви вбили його! – обурено скрикнула Веда.
– Не думаю, земля суха! – задоволено всміхнувся Дар Вітер.
І на підтвердження його слів бик стиха заревів, підвівся і не озираючись побіг геть нетвердою риссю, немов відчуваючи свою ганьбу. Мандрівники повернулися до вогнища. Новий оберемок хмизу оживив згасаюче полум’я.
– Мені вже не холодно, – сказала Веда. – Зійдемо на горб.
За вершиною горба сховалося вогнище, бліді зірки північного літа розпливались біля обрію туманними кульками.
На заході нічого не було видно, на півночі, на схилах пагорбів, ледве помітні, блимали ланцюжки якихось вогнів; на півдні, теж дуже далеко, горіла яскрава зоря спостережної вежі скотарів.
– Шкода, доведеться йти цілу ніч… – пробурмотів Дар Вітер.
– Ні, ні, дивіться! – І Веда показала на схід, де зненацька спалахнуло чотири вогні, розташовані квадратом.
До них було не більше кількох кілометрів. Запам’ятавши напрямок по зірках, вони спустилися до вогнища. Веда Конг на мить зупинилась перед тьмяним полум’ям вуглин, ніби намагаючись пригадати щось.
– Прощай, наш дім… – замислено сказала вона. – Мабуть, у кочівників завжди були такі житла – неміцні, на короткий час. І я сьогодні стала жінкою тієї епохи.
Вона обернулася до Дар Вітра й довірливо поклала руку йому на шию.
– Я так гостро відчула необхідність захисту!.. Я не боялася, ні! Але якась принадна покірність долі, так здається…
Веда заклала руки за голову й гнучко потяглась перед вогнем. За якусь секунду її затуманені очі знову задерикувато блиснули.
– Що ж, ведіть… герою!
Ясна ніч, напоєна пахощами трав, жила шарудінням звірків, викриками нічних птахів. Веда і Дар Вітер обережно ступали, щоб не провалитися в невидиму нору або тріщину в сухій землі. Волотисті стебла ковили лоскотали ноги. Дар Вітер зосереджено озирався, тількино в степу показувалися темні купи кущів.
Веда тихенько розсміялася.
– Може, треба було взяти акумулятор і кабель?
– Ви легковажні, Ведо, – добродушно заперечував Дар Вітер, – більше, ніж я думав!
Молода жінка раптом стала серйозною.
– Я надто глибоко відчула ваш захист…
І Веда почала говорити – точніше, думати вголос – про дальшу діяльність своєї експедиції. Перший етап робіт на степових курганах скінчився, її співробітники поверталися до попередніх занять або бралися до нової роботи. Але Дар Вітер був вільний, не обравши собі іншого діла, і міг вирушити разом з коханою. Судячи з повідомлень, які доходили до них, з роботою Мвена Маса було все добре. Навіть коли б вона йшла погано, Рада не призначила б Дар Вітра так скоро знову на те саме місце. В епоху Великого Кільця вважалося недоцільним тримати людину довго на тій самій роботі. Притуплялося найдорогоцінніше – творче натхнення, і лише після великої перерви можна було повернутися до колишньої спеціальності.
– Чи не здалося вам після шести років діяльності, зв’язаної з космосом, що наша робота маловажна і одноманітна? – Ясний і пильний погляд Веди шукав його погляду.
– Робота зовсім не маловажна і не одноманітна, – заперечив Дар Вітер, – але вона не дає мені того напруження, до якого я звик. Я стаю благодушним і надто спокійним, наче мене лікують блакитними снами!
– Блакитними?.. – перепитала Веда і несподівано зупинилась. І це відкрило Дар Вітрові дуже багато. – Я досліджуватиму далі на південь, – перебила вона сама себе, – але не раніше, ніж збереться нова група добровольціврозкопувачів. А тим часом поїду на морські розкопки, товариші кликали допомогти їм.