Дар Вітер зрозумів, і серце в нього радісно забилося. Але в наступну секунду він сховав почуття в далекий куточок душі й поспішив на допомогу Веді, спокійно спитавши:
– Ви маєте на увазі розкопки підводного міста на південь від Сіцілії? Я бачив чудові речі в Палаці Атлантиди.
– Ні, тепер ми провадимо роботи на узбережжях східного Середземномор’я, Червоного моря і біля берегів Індії. Шукаємо скарби культури, які збереглися під водою, починаючи з КрітоІндії і кінчаючи настанням Темних віків.
– Те, що ховали, а частіше просто викидали в море під час загибелі острівців цивілізації під натиском нових сил, поварварському свіжих, неуцьких і безтурботних, – це я розумію, – замислено говорив Дар Вітер, не перестаючи стежити за білястою рівниною. – Розумію і велике зруйнування стародавньої культури, коли античні держави, сильні своїм зв’язком з природою, не змогли нічого змінити в світі, справитися з усе огиднішим рабством і паразитичною верхівкою суспільства.
– І люди змінили античне рабство на феодалізм і релігійну ніч середньовіччя, – підхопила Веда. – Але що ж лишилося для вас незрозумілим?
– Просто я погано уявляю крітоіндійську культуру.
– Ви не знаєте нових досліджень. Її сліди тепер знаходять на величезному просторі від Америки через Кріт, південь Середньої Азії і Північну Індію до Західного Китаю.
– Я й не думав, що в такі далекі часи вже могли бути тайники для скарбів мистецтва, як у Карфагені, Греції абе Римі.
– Поїдете зі мною, побачите, – тихо сказала Веда.
Дар Вітер мовчки йшов поруч. Почався положистий підйом. Вони дійшли до гребеня косогору, коли Дар Вітер враз зупинився.
– Дякую за запрошення, я поїду…
Веда трохи недовірливо повернула голову, але очі її супутника в сутінках північної ночі були темні й непроникні.
За перевалом, як виявилось, вогні були зовсім близько. Світильники в поляризуючих ковпаках не розсіювали променів, і від цього здавалося, що вони далі, ніж були насправді. Зосереджене освітлення означало, що й зараз, уночі, там працюють. Гудіння напруженого струму ставало дедалі дужчим. Контури ажурних балок сріблясто виблискували під високими блакитними лампами. Застережливе виття примусило їх зупинитися – це працював загороджувальний робот.
– Небезпечно, повертайте ліворуч, не підходячи до лінії стовпів! – проревів невидимий підсилювач.
Вони слухняно повернули до групи пересувних білях будиночків.
– Не дивіться в бік поля! – турбувався про них автомат.
Двері в двох будиночках відчинились одночасно, два пучки світла, схрестившись, лягли на темну дорогу. Група чоловіків і жінок дружелюбно вітала подорожніх, дивуючись з такого недосконалого способу пересування, та ще й уночі.
Веду, а потім Дар Вітра провели у тісну кабінку з перехресними струменями насиченої газом і електрикою ароматної води, з веселою грою точкових електророзрядів, що лоскотали шкіру.
Освіжившись, мандрівники зустрілися за столом.
– Вітре, любий, ми потрапили до товаришів по роботі!
Веда налила золотистого напою у вузькі бокали, які одразу спітніли від холоду.
– «Десять тонусів» тут! – весело потягся він до свого бокала.
– Переможець бика, ви дичавієте в степу, – запротестувала Веда. – Я повідомляю цікаві новини, а ви думаєте тільки про їжу!
– Тут розкопки? – засумнівався Дар Вітер.
– Тільки не археологічні, а палеонтологічні. Вивчають викопних тварин пермської епохи… Двісті мільйонів років тому.
– Одразу вивчають, не викопавши? Як же це так?
– Авжеж, відразу. Але як це робиться, я ще не дізналась.
Один з тих, що сиділи за столом, худорлявий, жовтолиций чоловік, втрутився в розмову:
– Зараз наша група заступає попередню. Щойно скінчили підготовку й беремося до просвічування.
– Жорстким випромінюванням? – догадався Дар Вітер.
– Якщо ви не дуже втомилися, раджу подивитись. Завтра ми переміщатимемо площадку далі, а це для вас нецікаво.
Веда і Дар Вітер з радістю погодилися. Гостинні господарі вийшли зза столу, повели їх до сусіднього будинку. Там, у нішах з циферблатом індикатора над кожною, висіли захисні костюми.
– Іонізація від наших потужних трубок дуже велика, – ніби вибачаючись, сказала висока, трохи сутула жінка, допомагаючи Веді надіти вбрання з цупкої тканини, прозорий шолом і закріплюючи на її спині сумки з батареями.