– У мене є, – підвівся Мвен Мас, – а ґрунтується воно… Ви були на розкопках… Хіба мільярди безвісних кістяків у невідомих могилах не звертались до нас, не вимагали і не докоряли? Мені ввижаються мільярди минулих людських життів, у яких, наче пісок між пальцями, вмить збігли молодість, краса й радощі життя, – вони вимагають розкрити велику загадку часу, виступити на боротьбу з ним! Перемога над простором і є перемогою над часом – ось чому я впевнений у своїй правоті і у величі задуманої справи!
– У мене інші почуття, – почав Рен Боз. – Але це другий бік того самого. Простір, як і раніше, нездоланний у космосі, він відокремлює світи, не дозволяє розшукати близькі нам за населенням планети, злитися з ними в єдину безмежно багату радістю й силою сім’ю. Це було б найбільшим перетворенням після ери Світового Возз’єднання відтоді, як людство, нарешті, ліквідувало безглузде нарізне існування своїх народів і злилося воєдино, гігантським кроком піднявшись на новий щабель влади над природою. Кожний крок на цьому новому шляху важливіший за все інше, за всіляке дослідження й пізнання.
Тількино замовк Рен Боз, як знову почав Мвен Мас.
– Є ще одне, моє особисте. Замолоду мені потрапила до рук збірка старовинних історичних романів. У ній була одна позість – про ваших предків, Дар Вітре. На них напав якийсь великий завойовник – нещадний винищувач людей, яких було багато в історії людства в епохи нижчих суспільств. У повісті розповідалося про одного дужого юнака, який безмірно кохав дівчину. Його кохану взяли в полон і вивезли. Уявіть собі, зв’язаних жінок і чоловіків гнали, як худобу, на батьківщину завойовників. Географії Землі ніхто не знав, єдиний засіб пересування – верхові і в’ючні тварини. Цей світ тоді був більш загадковим і неосяжним, небезпечнішим і далеко неприступнішим, ніж для нас простори космосу. Юний герой шукав свою мрію, роками блукаючи неймовірно небезпечними шляхами, поки не знайшов її в глибині гір Азії. Важко висловити юнацьке враження, але мені й досі здається, що я теж міг би йти до улюбленої мети крізь усі перешкоди космосу!
Дар Вітер ледь посміхнувся.
– Розумію ваші почуття, але для мене неясна та логічна основа, яка зв’язує російську повість і ваші поривання в космос. Рена Боза я краще розумію. А втім, ви попередили, що це особисте…
Дар Вітер замовк. Він мовчав так довго, що Мвен Мас неспокійно заворушився.
– Тепер я розумію, – знову сказав Дар Вітер, – чого колись люди курили, пили, підбадьорюючи себе наркотиками в годину невпевненості, тривог, самотності. Зараз я теж самотній і невпевнений – що мені сказати вам? Хто я такий, щоб заборонити вам великий експеримент, але хіба я можу дозволити його? Ви повинні звернутись до Ради, тоді…
– Ні, не так! – Мвен Мас підвівся, і його величезне тіло напружилось, як у смертельній небезпеці. – Дайте нам відповідь: ви зробили б експеримент? Як завідуючий зовнішніми станціями. Не як Рен Боз… його справа – інше!
– Ні! – відповів твердо Дар Вітер. – Я ще почекав би.
– Чого?
– Побудови дослідної установки на Місяці!
– А енергія?
– Місячне поле тяжіння менше, і масштаб експерименту менший, можна обійтися кількома Кустанціями.
– Все одно – на це потрібно сотню років, і я не побачу ніколи!
– Щодо вас, то це правда. А для людства не так уже й важливо – тепер чи на покоління пізніше.
– Але для мене це кінець, кінець усій мрії! І для Рен Боза…
– Для мене – неможливість перевірити спробою виходить і неможливість виправити, продовжувати справу.
– Один тільки розум – дрібниця! Зверніться до Ради.
– Рада вже вирішила – вашими думками й словами. Нам нічого чекати від неї, – тихо промовив Мвен Мас.
– Ви маєте слушність. Рада теж відмовить.
– Більше ні про що не питаю вас. Я почуваю себе винним – ми з Реном поклали на вас тягар вирішення.
– Це мій обов’язок, як старшого досвідом. Ви не винні в тому, що завдання виявилось і величним і вкрай небезпечним. Від цього мені сумно й тяжко…
Рен Боз перший запропонував повернутись до тимчасового селища експедиції. Троє засмучених людей побрели по піску, кожен посвоєму переживаючи гіркоту відмови од небувалого експерименту. Дар Вітер скоса поглядав на супутників і думав, що йому важче від усіх. В його натурі було щось одчайдушновідважне, з чим йому доводилось боротися все життя. Він був чимсь схожий на стародавніх розбійників – чого він почував себе таким задоволеним і радісним у пустотливій боротьбі з биком?.. І душа його обурювалась, протестуючи проти рішення мудрого, але не відважного.