Минуло десять днів, і Дар Вітер освоївся з новою діяльністю.
Тут було власне силове господарство – в глибині старих виробок на материку заховались установки ядерної енергії типу Е, або, як він називався в давнину, другого типу, що не давав жорстких залишкових випромінювань, а тому зручного для місцевих установок.
Найскладніший комплекс машин перемішувався в кам’яному череві підводної гори, занурюючись у крихкий червонобурий мінерал. Найважчою була робота в нижньому поверсі агрегату, де автоматизовано добували і дробили породу. У машину надходили сигнали з центрального поста нагорі, де узагальнювалися спостереження над роботою різальних і дробильних пристроїв, мінливою твердістю й в’язкістю копалини й відомості стовбурів мокрого збагачування. Залежно від змінного вмісту металу збільшувалась або зменшувалася швидкість виїмководробильного агрегату. Всю перевірноспостережну діяльність механіків не можна було доручити кібернетичним машинамроботам через обмеженість захищеного від моря місця.
Дар Вітер став механіком по перевірці й настройці нижнього агрегату. Потяглися щоденні чергування в напівтемних, забитих циферблатами камерах, де насос кондиціонера ледве справлявся з гнітючою спекою, яка ще збільшувалась од підвищеного тиску внаслідок неминучого просочування стисненого повітря.
Дар Вітер і його молодий помічник вибирались нагору, довго стояли на балюстраді, вдихаючи свіже повітря, потім ішли купатись, їли й розходились по своїх кімнатах в одному з верхніх будиночків. Дар Вітер намагався відновити свої заняття новим, кохлеарним розділом математики. Йому здавалося, що він забув про свій попередній зв’язок з космосом. Як усі працівники титанового рудника, він із задоволенням проводжав черговий пліт з акуратно укладеними брусками титану. Після скорочення полярних фронтів бурі на планеті дуже послабшали, і багато вантажу перевозили морем на буксированих або самохідних плотах. Коли людський склад рудника змінювався, Дар Вітер продовжив своє перебування разом з двома іншими ентузіастами гірських робіт.
Ніщо не триває вічно в цьому мінливому світі, і на руднику припинилися роботи для чергового ремонту виїмководробильного агрегату. Вперше Дар Вітер забрався в забій перед щитом, де тільки спеціальний скафандр рятував від спеки й підвищеного тиску, а також від раптових струменів отруйного газу, що виривався із тріщин. Під сліпучим освітленням бурі рутилові стіни сяяли своїм особливим алмазним блиском і мінилися червоними вогнями, ніби поглядами розлючених очей, що ховалися в мінералі. В забої панувала незвичайна тиша. Іскрове електрогідравлічне долото і величезні диски – випромінювачі ультракоротких хвиль – вперше за багато місяців нерухомо застигли. Під ними вовтузилися щойно прибулі геофізики, розставляючи прилади, щоб, скориставшись з нагоди, перевірити контури покладів.
Стояли тихі й жаркі дні південної осені. Дар Вітер пішов у гори і надзвичайно гостро відчув велич кам’яних мас, які тисячоліттями непорушно громадилися тут перед морем і небом. Шелестіли сухі трави, знизу ледве долинав плескіт прибою. Втомлене тіло просило спокою, але мозок жадібно вбирав враження світу, оновлені після довгої й важкої праці в підземеллі.
І колишній завідуючий зовнішніми станціями, вдихаючи запах нагрітих скель і трав пустелі, повірив, що попереду на нього чекає ще багато хорошого – тим більше, чим кращим і сильнішим він буде сам.
«Посієш вчинок – пожнеш звичку.
Посієш звичку – пожнеш характер.