Мвен Мас повідомив про загибель Вліхх оз Ддіза поблизу зірки Е, і стомлений фізик пожвавішав.
– Вище напруження тяжіння в зірці Е з наступною еволюцією світила призводить до великого розігрівання. Утворюється фіолетовий надгігант велетенської сили, який переборює колосальне тяжіння. У нього вже немає червоної частини спектра – незважаючи на потужність гравітаційного поля, хвилі променів світла не подовжуються, а скорочуються.
– Стають крайніми фіолетовими, – погодився Мвен Мас, – і ультрафіолетовими.
– Не тільки. Процес триває. Все потужнішими стають кванти, зрештою переборюється перехід у нульполе і утворюється зона антипростору – другий бік руху матерії, невідомий у нас на Землі через мізерність наших масштабів. Ми не змогли б досягти нічого подібного, навіть коли б спалили весь водень океану Землі.
Мвен Мас блискавично підрахував у думці.
– П’ятнадцять тисяч трильйонів тонн води переведемо на енергію водневого циклу за принципом відносності маса – енергія, грубо – трильйон тонн енергії. Сонце за хвилину дає двісті сорок мільйонів тонн – всього десятирічне випромінювання Сонця.
Рен Боз задоволено всміхнувся.
– А скільки ж дасть голубий надгігант?
– Не берусь підраховувати. Але поміркуйте самі. У Великій Магеллановій Хмарі є скупчення НГК 1910 біля туманності Тарантул… Даруйте мені, я звик сам з собою оперувати давніми назвами з позначками зірок.
– Це не має ніякого значення.
– Взагалі туманність Тарантул така яскрава, що коли б вона була на місці відомої кожному туманності Оріона, то світила б точнісінько так, як повен місяць. У зоряному скупченні 1910 діаметром всього сімдесят парсеків не менше сотні надгігантських зірок. Там і подвійний голубий надгігант ЕС Золотої Риби з яскравими лініями водню у спектрі і темними біля фіолетового краю. Він більший за орбіту Землі, а світністю півмільйона наших сонць! Ви мали на увазі саме таку зірку? У цьому ж скупченні є ще більші за розміром зірки діаметром, але вони тільки ще розігріваються після Естану.
– Залишмо ці надгіганти. Люди тисячоліттями дивилися на кільцеві туманності у Водолиї, Великій Ведмедиці та Лірі і не розуміли, що перед ними нейтральні поля нульгравітації, згідно з законом репагулюма – переходу між тяжінням та антитяжінням. Там саме й ховалася загадка нульпростору…
Рен Боз підхопився з порога бліндажа управління, складеного з великих, залитих силікатом брил.
– Я відпочив. Можна починати!
Серце Мвена Маса забилося, хвилювання стисло горло. Африканець глибоко й переривчасто зітхнув. Рен Боз лишився спокійним, тільки лихоманковий блиск його очей свідчив про незвичайну концентрацію думки й волі.
Мвен Мас стиснув великою рукою маленьку міцну кисть Рен Боза. Кивок голови, і силует завідуючого зовнішніми станціями показався вже на спуску гори, по дорозі до обсерваторії. Холодний вітер зловісно завив, скочуючись з обледенілих гірських гігантів, що стерегли долину. Дрож пройняв Мвена Маса. Він мимохіть прискорив і без того швидку ходу, хоча квапитись було нікуди: експеримент мали почати після заходу сонця.
Мвен Мас вдало зв’язався з супутником 57 по радіо місячного діапазону. Встановлені на станції відбивачі та напрямні фіксували Епсилон Тукана на ті кілька хвилин руху супутника від тридцять третього градуса північної широти до Південного полюса, в які зірку було видно з його орбіти.
Мвен Мас зайняв місце за пультом у підземній кімнаті, дуже схожій на таку ж у Середземноморській обсерваторії.
Переглядаючи вже тисячний раз аркуші з даними про планету зірки Епсилон Тукана, Мвен Мас методично перевів обчислену орбіту планети і знову зв’язався з супутником, домовившись, що в момент увімкнення поля спостерігачі супутника 57 дуже повільно змінюватимуть напрямок по дузі, в чотири рази більшій за паралакс зірки.
Поволі минав час. Мвен Мас ніяк не міг позбутися думок про Бета Лона – злочинного математика. Але ось на екрані ТВФ з’явився Рен Боз біля пульта дослідної установки. Його цупке волосся стирчало більше, ніж звичайно.
Попереджені диспетчери енергостанцій повідомили про готовність. Мвен Мас взявся за рукоятку пульта, але рух Рен Боза на екрані спинив його.
– Треба попередити резервну Кустанцію на Антарктиді. Наявної енергії не вистачить.
– Я зробив це, вона готова. Фізик міркував ще кілька секунд:
– На Чукотському півострові і на Лабрадорі побудовані станції Фенергії. Коли б домовитися з ними, щоб увімкнути в момент інверсії поля, – я боюсь за недосконалість апарата…
– Я зробив це.
Рен Боз зрадів і махнув рукою.