— Чув я, книга Клари Гофер користується успіхом.
— ДякуЮо Це я знаю. «Брачне життя Гете». Але ви
помиляєтесь: більшим успіхом зустріли «Білого доміні
канця»»
— Виходить, ви краще поінформовані про тамошнє життя,— сказав Криленко.
— Е, все це єрунда! Дрібниці! — скрикнув журналіст.— Моя поінформованість безперечно бліда. В даному разі я цікавлюсь справжньою сенсацією... Знаєте, не хочеться інтелігентній людині плентатись у хвості подій.
Криленко вийняв з бокової кишені нову сигару й запалив її. Сну як не було. Слухав він Шарка все з більшою увагою і тепер напружував мислі, пригадуючи останні європейські новини: треба було підтримати балакучого журналіста.
— От теж «до речі»,— нарешті кинув він.— Астрономічна сенсація. Ви нічого не чули про спостереження потсдамського 11професора Шнаудера?
Журналіст насторожився і вмить дістав олівця.
— Прошу!
— Так от: його спостереження і справді надзвичайні,— сказав Криленко.— Виявляється, що географічна широта потсдамської обсерваторії на протязі 21-го року почала рухатись і нарешті... перемістилась. За кілька років вона одійшла від північного бігуна на 15 метрів»
— Це — сенсація,— скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу.— Дуже вам вдячний. Може, ви дасте ще якусь інформацію?
— На жаль, більше не маю!
— Ну, нічого. Будемо задоволені й цим... Але, до речі,— і журналіст повернувся до Сердюка.— Невже вас не цікавить, які цілі мав у цій подорожі наш шановний інженер?
Тільки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидів у колишній позі і бубонів по столі пальцями. Тільки тепер він звернув увагу, що його супутники мали однакові костюми, однакові капелюхи, що в них був спільний саквояж, і це його навело на таку мисль: Сердюка й Шарка зв’язано якимись спільними інтересами, вони живуть на одній квартирі, навіть користуються одним магазином. І Криленко, якого в новій обстановці цікавила кожна дрібниця, не міг не зупинитися перед цим припущенням.
Але що ж спільного між інженером і журналістом? Яким чином звела їх фортуна? Чи не винні в цьому неприродному сполученні якісь цікаві обставини? Криленко згадав туманні поля, що бігли йому назустріч, рештки княжих палаців, які вискакували на кургани і раптом ховались у сиротливій далечині. Вибухи, повстання зробили своє діло з матеріальними цінностями, очевидно, вони мусили вплинути й на психіку сучасників. Саме тут і треба шукати розгадки,
Шарко не втихав. За кілька хвилин він устиг наговорити ще одну книгу сенсацій.
— Ну, як же ти, інженере, одрекомендувався? — знову звернувся він до Сердюка.
— Залиш мене, Шарко, ти під градусом! — з несподіваною різкістю кинув інженер.
Журналіст підвівся і, роблячи суворе обличчя, спитав:
— Що ви сказали, сер?
— Ти під градусом,— ще раз різко кинув Сердюк.
Журналіст уже стояв перед інженером у трохи комічній,
але небезпечній позі. Його присадкувата фігура насторожилась.
— Ви, сер, не думаєте забрати своїх слів?
Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живіт і гучно зареготав.
— Умора! — скрикнув він.— Оракул ти мій перпендикулярний! Невже ж ти гадаєш, що я, випивши трохи цензурного ларкового вина, не зумію тебе відрекомендувати?
Інженер підвівся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов із купе.
— Ну, от уже й образився,— звернувся журналіст до Криленка.^ Все нерви. «Міжпланетні інтервали» |2, так би мовити... Але я вам не договорив. Які ж цілі мав мій друг у цій подорожі? А цілі мав він от які. Будучи членом товариства міжпланетної комунікації... Він про це вам не говорив? А це ж цимес! Хіба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумієте: членом товариства міжпланетної комунікації, сиріч — напівмарсіанином, напівбогом!.. І от, будучи такою інтересною особою, він, звичайно, не міг не поцікавитись і новою кометою. І їздив він саме для того, щоб вияснити: чи не пошкодить дана комета його ракеті, що на ній він збирається летіти на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?
— Так, це цікаво! — сказав Криленко, шукаючи в чемодані чайника і готуючись злізти на підлогу: потяг підходив до вузлового пункту, де Криленко хотів набрати гарячої води.
Шарко повалився на ліжко.
— Ви хочете подивитись на наші вокзали,— позіхнув він,— подивіться. Це не пошкодить. Європа — Європою, в біленькому кожний полюбить, ти покохай мене в чорненькому... Йдіть подивіться! А я, мабуть, поки заспокоїться мій друг, подрімаю трохи.
Експрес підходив до семафора. Раптом тривожно заревів він, але хутко змовк: червоний вогник, і йому дали дорогу. Метнулися в тумані білим світлом люкси, будівлі, і потяг
підлетів до перону. Тут мусили одчепити паровик і подати новий з депо. Тому вагони стояли біля перону щось біля, 3.0 хвилин»
Мало не весь цей час Криленко блукав по вокзалу. Тієї пустелі, що її він спостерігав кілька років тому, як не бувало. Ані півголих людей з мішками, ані нудних, часто стривожених, облич він уже не бачив. Вокзал виблискував пофарбованою підлогою, такими ж вікнами та підремонтованими жирандолями. В залі першого класу також холодно й чітко, як і до горожан-ської війни, стояли стільці й буфети. Навіть люди сиділи тут хоч і з заклопотаними, але з холодними обличчями» В кіоску дрімав хлопець, а ззаду нього, на стіні, висіла поруч із сучасіцод, (теж трохи холодним) плакатом об’ява про шустівздкий' коньяк» Було враження, нібито хтось нарочито вийняв її з архіву, щоб підкреслити недоречність мініатюрного оголошення на тій же стіні про зібрання комгуртка.
Чинно й холодно підносив’ льокай заспаним пасажирам буфетні продукти.
Тільки в «уборній» Криленко перенісся в минуле: на дверях було намальовано якимсь «братухою» похабне обличчя буржуа з відповідним текстом під ним. Але й це було не до місця й різало очі.
Загальна картина вокзалу цілком задоволила Криленка. Але, порівнюючи її з німецькими станціями, він найшов, що якусь нарочиту холоднечу втиснуто сюди і що таке враження в’їдливо лізе в голову. Внутрішній ледве вловимий зміст вокзалу мав щось інше, зовсім протилежне зовнішньому виглядові. Саме це його трохи й непокоїло.
Криленко пішов' на перон. Проходив важкий осінній туман. В депо кричали паровики. За білою стіною люксів стояв темний степ. З багажного вагона поспішно виносили якісь кошики. Метушились і кудись поспішали сірі тіні людей.
Коли Криленко ввійшов у своє купе, в ньому вже сидів інженер. Журналіст хропів.
— Не хочете гарячої води? — звернувся Криленко до Сердюка.
Той щось буркнув, і Криленко, не розібравши що, поставив чайника на. столик і поліз на шрове ліжко. Скоро він, засинаючи з надією вияснити-таки місце й значення своїх цікавих супутників у сучасному побуті, почув, що потяг покинув вузловий пункт,
III
Розворушив Криленка галас. Осіннє небо вже зайнялося світанком, і світанок поволі йшов у купе, блідий, анемічний, непевний. І при цьому світлі, що ніяк не могло пригасити
електрики, Криленко побачив таку картину: там, де розкинувся звечора журналіст, лежав з заплющеними очима Сердюк, сам журналіст стояв серед купе і, щось викрикуючи, держав в обіймах низеньку й чорненьку жінку.
— Те-емочко! — розібрав нарешті Криленко один із чергових викриків Шарка.— Ну, і що б ти робила, коли б я не вийшов з вагона? І досі б чекала потягу?
Жінка безпорадно борсалась у міцних обіймах і щось тихо говорила, раз у раз поглядаючи на Криленка.
' ;■— Ну, сідай-но, моя голубонько! — сказав Шарко, цілуючи йолосся жінчиної голови, і посадив її на ліжко.
Журналіст так ласкаво й так без кінця фамільярно поводився з новою особою, що Криленко з певністю рішив: це — Шаркова дружина, по меншій мірі наречена, і, очевидно, він зустрівся з нею після довгої розлуки. І тому Криленко був дуже здивований, коли почув потім від журналіста, що він з цією жінкою не бачився «цілих» два дні і що з нею він познайомився місяць тому, і що він, нарешті, ніколи не покохає Темочку, бо вона пахне фабричним димом. Шарко і сьогодні говорив з тією ж непримушеністю, як і вчора; але сьогодні в нім більше було заклопотаності.
— Ви пробачте мені,— звернувся він до Криленка.— Я гадаю, що присутність нової особи у вашому купе і без вашого дозволу не вплине на ваші ж нерви. Тим паче, ми вже під’їжджаємо до стольного града.
Криленкові нічого іншого не залишилось, як прийняти факт. Після цієї церемонії журналіст, як і треба було чекати, познайомив Криленка з жінкою. Вона подала мініатюрну руку й сказала, що її звуть Тема Брук. Це вже було третє знайомство в дорозі, і Криленко мав певний трафарет реагувати на нього.