— Я бачу, що ти поділяєш мою думку,— сказав товариш Вовчик.
— Я її цілком поділяю.
— Ну, так тоді допомагай мені, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам і сподіваюсь, що сьогодні вночі ми будемо з ними пиячити.
— Але де ж ми з ними зійдемось? — спитав Карамазов.
— Про це я вже подумав. Годині о восьмій ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навіть огнище розвести.
— На Зелену Косу? Прекрасно- Як це він по неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навіть можна буде й заночувати... саме в копицях сіна.
— Ти добре придумав,— сказав Карамазов.— Я з охотою підтримаю тебе.
Товариш Вовчик ще раз від задоволення крякнув і змовк: вони вже були біля флоберівських дам.
— Що ви там секретничаєте? — спитала тьотя Клава, коли каюк легко сів на пісок пляжу.
— Це я кажу Вовчикові,— знайшовся Дмитрій,— що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.
— Ти це серйозно говориш? — спитала Аглая, примружуючи очі.
— Цілком серйозно... і ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловіком тьоті Клави.
Аглая поспішила погодитись. Більше того, вона гадає, що треба це зробити сьогодні увечері.
— Тільки не сьогодні,— кинув товариш Вовчик і поінформував дам про план щодо випивки.
Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитись із Ганною.
— Чому це «перш за все»? — незадоволено спитав Дмитрій.— На цю історію ще буде час.
— Але й на випивку буде час,— уперто сказала Аглая.
Вона так рішуче стояла на своєму, що за кілька хвилин
Вовчик уже виходив із себе. Тоді дами несподівано почали вдягатись і покинули пляж.
— І на чорта тобі треба було говорити про це знайомство? — незадоволено сказав лінгвіст.
Але Карамазов і сам проклинав себе за необачність. У всякому разі друзі вже знали Аглаю і зрозуміли, що ніякої вечірки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дівчину.
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тільки на четвертий день після розмови на річному пляжі. Це трапилось увечері біля хвіртки, саме на тому місці, відкіля флоберівські дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустріч була холодна, і це особливо відчула Ганна.
— Чого це ви так цураєтесь громади? — спитала Аглая, беручи під руку дружину Карамазова.
— Відкіля це ви взяли? — в свою чергу підвела брови Ганна.
— От тобі й маєш! Скільки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулиці. Хіба це не замкнутість?
— Ганна страшенна індивідуалістка,— пожартував товариш Вовчик.
Тьотя Клава ні з того ні з сього засміялась дрібненьким і негарним смішком.
— А я от думаю, що тут зовсім інша причина,— сказала Аглая.— Ти, Дімі, як думаєш?
Карамазов іздригнув. Він зовсім не чекав, що Аглая буде так фамільярно поводитись із ним у присутності Ганни.
— Я вас прослухав,— червоніючи, сказав він.— Про що ви там?
— Цебто я?
— Ну да, ви!
— Ти подумай, тьотю Клаво,— засміялась Аглая.— Він уже до мене звертається на «ви».
— Ха, ха,— знову розсипалась дрібним і неприємним смішком друга флоберівська дама.
Утворилось ніякове становище. Таке ніякове, що навіть товариш Вовчик відчув це.
— Ви Дмитрія не зрозуміли,— раптом спокійним голосом сказала Ганна.— Він під цим «ви» мав на увазі й вас і мене.
— Ти, Дімі, підтверджуєш це? — спитала Аглая і уважно, навіть з деякою повагою подивилась на Ганну.
— Звичайно,— зрушив плечима Дмитрій і вийняв портсигара.
Він уже взяв себе в руки, і обличчя йому було спокійне.
— Так от що,— сказала Аглая.— Чи не тому ви так рідко виходите на вулицю, що не хочете зустрічатись із міщанками?.. Так би мовити, тікаєте від обивательського оточення? Я не помиляюсь?
— Я тільки не знаю, кого ви маєте за міщан? — спокійно спитала Ганна.
— Кого я маю? Ну хоч би себе саму, тьотю Клаву й так далі.
— Я вас так мало знаю, що вважати вас за міщан поки що не ризикую.
— Ну, а як узнаєте — тоді ризикнете?
Ганна взяла свою косу й положила її на груди. Вона помовчала декілька секунд і нарешті сказала:
— Тут і ризикувати нічого. Коли ви міщанки, то значить міщанки... Але я сподіваюсь, що маю справу з людьми іншого гатунку.
Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече і взяла праву руку «під козирьок».
— Рад стараться, ваше-ство! — чітко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.
Знову утворилось ніякове становище. Ганна, звичайно, зрозуміла, що тьотя Клава глузує з неї, але тепер вона вже не зуміла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убік.
— Давайте покинемо ці розмови,— сказав товариш Вовчик.
— Навіщо це робити? — промовила Аглая.— Ця тема дуже цікава... Ти, Дімі, як гадаєш?
Карамазов нічого не відповів на це запитання і раптом зробив кілька кроків убік.
— Почекайте мене, будь ласка, хвилини дві. Я зараз буду тут.
— Це ж ти куди збираєшся втекти? — не без іронії сказала Аглая.
— Нікуди я не думаю тікати,— грубо кинув Карамазов.— Я йду в буфет води напитись.
— А чому ти думаєш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?
— Так, і я хочу води,— сказала Карамазова.
— Ну, так тоді ходімте всі,— незадоволено кинув Дмитрій.
Вони вже стояли посеред базару, недалеко від «буфету
найкращих фіалок І. Л. Карасика». Саме в цей буфет і рушили вони.
— Я думаю,— сказала Аглая, сходячи на ганок,— що шановний І. Л. Карасик угостить нас не тільки фіалкою, але й святою водою?
— Про що ви говорите, баришня? — спитав крамар, люб’язно усміхаючись.
— Я говорю про святу воду, цебто — про горілку.
— Ви, очевидно, гадаєте, що я, крім фіалки, продаю ще й горілку «з-під поли»? — ображено спитав І. Л. Карасик.
— Я не тільки гадаю, але й певна, що це так.
Крамар із задоволенням подивився на своїх гостей і раптом
заметушився біля столиків.
— Ну, коли ви так певні, то хай буде по-вашому... Якої ж вам горілки треба і скільки ви її подужаєте?
Компанія зареготала: мовляв, так би й давно. І нічого куражитись. Хіба вони не знають, що І. Л. Карасик симпатична людина і, як усяка симпатична людина, вміє кожному прислужитись.
— Ми серйозно будемо пити горілку? — спитав Карамазов (він хотів сказати «ти серйозно думаєш пити» і якось не міг цього вимовити в присутності Ганни).
— Звичайно, серйозно! — сказала Аглая.— Чому ж не пити? Хіба ти не пропонував мені влаштувати п’янку?
Карамазов почервонів і звів свої брови. Цей цинізм, що ним бравувала сьогодні Аглая, його вже починав нервували. Він усім корпусом зробив різкий рух і одійшов од дальнього столика. За ним пішла і тьотя Клава з Вовчиком: лінгвіст теж був незадоволений.
— Дімі — страшенний чудак,— говорила Аглая, взявши за руку Ганну, і так говорила, ніби нічого не трапилось.— Вранці, знаєте, ледве скандала не підняв, що я не хочу з ним пиячити... А зараз чомусь сам одмовляється.