На сцені троє юнаків у тісних трико — високий, середнього зросту і низенький — робили по черзі вправи на трапеції.
Спочатку вийшов дрібним і швидким кроком високий, він усміхався й вітав публіку, посилаючи їй повітряні поцілунки.
Мускули його рук і ніг вимальовувалися під трико. Він випинав груди, щоб приховати надто опуклий живіт; обличчям він скидався на перукаря, старанний проділ розділяв його чуприну на дві рівні частини якраз посередині голови. Він граціозно підстрибував і, повиснувши на руках, крутився на трапеції, як колесо, або, випроставшися всім тілом, заклякав на місці, лежачи горизонтально в повітрі й тримаючись за міцну перекладину самими лише руками.
Потім він сплигнув додолу, знову, всміхаючись, уклонився під оплески партера і відступив до декорації, граючи за кожним кроком мускулатурою ніг.
Другий юнак, не такий високий, кремезніший, виступив у свою чергу і повторив ті самі вправи; за ним виступив третій — публіка прийняла його найприхильніше.
Однак Дюруа анітрохи не цікавило видовище; повернувши голову, він раз у раз оглядав чоловіків і повій у великому проході.
Форестьє сказав йому;
— Зверни увагу на перші ряди партеру, самі тільки міщани з дружинами та дітьми, йолопи, що приходять сюди дивитися виставу. У ложах — гульвіси, кілька артистів, кілька другорядних кокоток; а позаду нас — найцікавіша мішанина, яку тільки можна зустріти в Парижі. Що це за люди? Придивись до них. Тут є всякі, представники всіх професій і всіх каст, але переважає дрібнота. Ось службовці — з банків і крамниць, з міністерств, репортери, сутенери, офіцери в цивільному, дженджики у фраках, які щойно пообідали в кабаре, встигли побувати в Опері і прямо звідси підуть до Італійського театру. А далі — сила-силенна підозрілих осіб, що їх годі визначити. Що ж до жінок, тут тільки один гатунок; ті, що вечеряють в Американському кафе, — дівчата за один чи за два луїдори; вони чатують на іноземців, які можуть заплатити й по п’ять луїдорів, і попереджають своїх постійних клієнтів, коли вони вільні. їх знають тут усіх уже років шість; вони ходять сюди щовечора, за винятком того часу, коли вони з гігієнічних причин перебувають у Сен-Лазарі або в Лурсіні.
Дюруа вже не слухав. Одна з цих жінок сперлась ліктем на їхню ложу і дивилась на нього. Це була повна брюнетка, густо набілена, з чорними підведеними очима під величезними намальованими бровами. Її надто пишні груди напинали темний шовк сукні, а намазані губи, червоні, немов рана, надавали її обличчю чогось тваринного, жагучого, неприродного, що, проте, збуджувало бажання.
Вона покликала, кивнувши головою, одну із своїх подругу що саме проходила мимо, — рудувату блондинку, теж повну, — і сказала їй досить голосно:
— Дивись, от гарний хлопець. Коли він схоче мене за десять луїдорів, я не відмовлюсь.
Форестьє обернувся і, всміхаючись, ударив Дюруа по коліну:
— Це вона про тебе, ти маєш успіх, мій любий! Вітаю!
Колишній унтер-офіцер почервонів і машинально намацав у кишені жилета дві золоті монети.
Завісу було спущено, оркестр заграв вальс.
Дюруа сказав:
— Може, пройдемось по коридору?
— А чого ж.
Вони вийшли, і відразу їх підхопила хвиля погуляльників. їх тиснули, штовхали, душили, пхали туди й сюди, а перед очима в них гойдалось ціле море капелюхів. Дівчата проходили парами в цій юрбі чоловіків, перетинали її, легко просуваючись поміж ліктями, грудьми, спинами, — видно було, що вони в своїй стихії й серед цього потоку самців почуваються, як риби в воді.
Дюруа радісно йшов за юрбою, жадібно вдихав повітря, отруєне тютюновим димом, насичене запахом людських тіл та парфумів повій. Але Форестьє вмивався потом, задихався, кашляв.
— Ходімо в сад, — сказав він.
Повернувши ліворуч, вони зайшли в щось подібне до зимового саду, який охолоджували два великі, грубо зроблені водограї. Під тисовими деревами й туями в кадобах чоловіки й жінки пили за цинковими столиками.
— Ще по кухлю? — спитав Форестьє.
— З охотою.
Вони посідали, розглядаючи публіку, що проходила мимо.
Час від часу яка-небудь жінка спинялась біля них і питала із звичною усмішкою:
— Чи не почастуєте чим-небудь, панове?
А що Форестьє відповідав: «Склянкою води з водограю!» — то вона відходила, бурмочучи: «Ото ще хам!»
Та от з’явилась повна брюнетка, яка недавно спиралася на ложу двох приятелів; зухвало роздивляючись навкруги, вона йшла під руку із повною блондинкою. Це була справді гарна пара добре дібраних жінок.
Вона всміхнулася, побачивши Дюруа, немов їхні очі вже раніше сказали одне одному щось інтимне і таємне; взявши стілець, вона спокійно сіла навпроти нього, посадовила подругу, потім крикнула дзвінким голосом: