— Гарсоне, два гренадини!
Форестьє здивовано мовив:
— А ти, видно, не з сором’язливих.
Жінка відповіла:
— Це твій друг причарував мене. Він справді гарний хлопець. Боюсь, що я накою дурниць через нього!
Дюруа зніяковів. Він мовчки крутив свої кучеряві вуса й дурнувато посміхався. Гарсон приніс воду з сиропом, і жінки випили її одним духом; після цього вони підвелись, і брюнетка сказала Дюруа, приязно кивнувши головою й злегка ударивши його віялом по руці:
— Дякую, котику. Шкода тільки, що з тебе слова не витягнеш.
І вони пішли, похитуючи стегнами.
Форестьє засміявся:
— Ну, друже, ти справді маєш успіх у жінок! Не треба цим нехтувати. З їх допомогою можна далеко піти.
Він помовчав якусь хвильку, потім додав замисленим тоном людини, що думає вголос:
— Саме жінки найчастіше і виводять нас у люди.
А що Дюруа так само всміхався й мовчав, то Форестье спитав:
— Ти ще залишаєшся тут? А я йду додому, з мене досить.
Дюруа пробурмотів:
— Так, я ще трохи побуду тут. Ще не пізно.
Форестьє підвівся:.
— Що ж, у такому разі прощавай. До завтра. Не забув? Вулиця Фонтен, сімнадцять, о пів па восьму.
— Неодмінно. До завтра. Дякую.
Вони потиснули один одному руки, і журналіст пішов.
Як тільки він зник, Дюруа відчув себе вільним і знову радісно намацав два золотих у кишені; потім він підвівся і почав походжати в юрбі, шукаючи когось очима.
Незабаром він побачив тих двох жінок, блондинку і брюнетку, які все ще ходили у юрбі чоловіків з гордим виглядом жебрачок.
Він попрямував до них, але коли наблизився, то знову зніяковів.
Брюнетка мовила.
— Ну, як, розв’язався в тебе язик?
Він пробелькотів: «Чорт», не спромігшись на що-небудь інше.
Вони стояли всі троє, спинившись, заважаючи рухові юрби, що вирувала навколо них.
Тоді жінка раптом спитала:
— Підеш зі мною?
Дюруа, тремтячи від жаги, грубо відповів:
— Так, але в мене тільки один луїдор у кишені.
Вона байдуже всміхнулася:
— Це не біда.
І взяла його під руку, наче здобич.
Коли вони виходили, Дюруа подумав, що за решту — двадцять франків — він легко дістане під заставу костюм на завтрашній вечір.
II
— Скажіть, будь ласка, де квартира пана Форестье?
— На четвертому поверсі, ліворуч.
Консьєрж відповів люб’язно, виявляючи цим пошану до пожильця.
Жорж Дюруа пішов сходами вгору.
Він почував себе трохи ніяково, боязко, незручно. Уперше в житті він одягнув фрак, і загальний вигляд туалету турбував його. Він у всьому знаходив недоладності: в нелакованих черевиках, хоч вони були досить — елегантні, бо Дюруа любив гарне взуття, і в сорочці за чотири франки п’ятдесят сантимів, купленій уранці в Луврі,— надто тонка маніжка вже зім’ялась. Інші його сорочки були дуже старі, і він не міг одягнути навіть найцілішу.
Штани, надто широкі, погано облягали ноги, закручуючись навколо литок, і здавалися поношеними, як і всякий випадковий одяг. Тільки фрак лежав непогано, бо був йому майже в міру.
Дюруа повільно підіймався сходами, серце в нього завмирало; він був стурбований і більш за все на світі боявся, що буде смішним. І раптом він побачив навпроти себе якогось пана в елегантному вбранні, що дивився на нього. Вони стояли так близько один до одного, що Дюруа відсахнувсь і відразу ж спинився, приголомшений: це був він сам, відбитий у високому дзеркалі, що створювало на площадці другого поверху ілюзію довгого коридора. Він затремтів від радості — таке несподівано добре враження сам на себе справив.
Маючи вдома тільки маленьке дзеркальце для гоління, Дюруа не міг оглянути всього себе в ньому; а що він погано бачив різні частини свого туалету, то перебільшував його вади і впадав у розпач від думки, що в нього смішний вигляд.
Та ось, ненароком глянувши у дзеркало, він навіть не впізнав себе, він прийняв себе за когось іншого, за світську людину, що здалася йому бездоганною, дуже шикарною.
І тепер, пильно розглядаючи себе, він упевнився, що вдягнений цілком пристойно.
Тоді він почав вивчати себе, як це роблять актори, готуючи роль. Він усміхався, простягав руку, жестикулював, виявляючи почуття подиву, втіхи, задоволення; він добирав відтінки усмішки й гри очей, щоб бути галантним перед дамами, щоб дати їм зрозуміти, як він ними захоплюється, як бажає їх.