Праворуч у нижньому поверсі містилася величезна вітальня, обклеєна шпалерами з пташками, які пурхали серед листя. Вишивки на оббивці меблів ілюстрували байки Лафонтена, і Жанна затремтіла від радості, побачивши крісло з історією Лисиці та Журавля, яке вона любила ще змалечку.
Поруч з вітальнею була бібліотека, повна старовинних книжок, і ще дві кімнати, що не мали певного призначення; ліворуч — їдальня, з новою дерев’яною обшивкою, кімната для білизни, буфетна, кухня й невеличка ванна.
Через увесь другий поверх проходив коридор. Десятеро дверей з десяти кімнат вишикувались уздовж нього. В самому кінці праворуч була кімната Жанни. Вони увійшли туди. Барон недавно опорядив її заново, використавши шпалери та меблі, що лежали без ужитку на горищі
Старовинні фламандські шпалери населяли цю кімнату химерними постатями.
Побачивши своє ліжко, дівчина радісно скрикнула. Чотири великі птиці, вирізані з дуба, чорні й блискучі од воску підтримували і ніби охороняли його. Краї обведені були двома широкими різьбленими гірляндами квітів і фруктів, а на чотирьох майстерно зроблених колонках з корінфськими капітелями лежав карниз, сплетений з троянд та амурів.
Ліжко було монументальне і водночас граціозне, незважаючи на похмурий вигляд почорнілого від часу дерева.
Покривало й балдахін над ліжком мінились, як небеса. Вони були з темно-синього старовинного шовку, на якому розкидані були де-не-де великі, гаптовані золотом лілеї.
Намилувавшись досхочу ліжком, Жанна піднесла свічку й почала розглядати шпалери, щоб зрозуміти зміст малюнків на них. 7
Молодий вельможа і молода дама в чудернацькому зеле-но-червоно-жовтому вбранні розмовляли під блакитним деревом, на якому достигали білі плоди. Великий, теж білий, кролик скуб сіру траву.
Над цими постатями, в умовній перспективі, видно було п’ять круглих хаток з високими покрівлями, а ще вище, майже в небі, стояв червоний вітряк.
Все це оповивали великі розводи з квіток.
Два інші панно дуже нагадували перше, тільки з тих будинків на них вийшли чотири чоловічки у фламандському одязі й знімали руки до неба на знак подиву й великого гніву.
На останньому панно було змальовано драму. Коло кролика, який все іце скуб траву, лежав долі мертвий юнак. Молода пані, дивлячись на нього, проколювала собі груди шпагою, і плоди на дереві почорніли.
Жанна нічогісінько не розуміла, аж поки не помітила в куточку мікроскопічне звірятко, що його кролик, якби він був живий, міг з’їсти, як билинку. А проте це був лев.
Тоді вона пізнала нещасливі пригоди Пірама й Тізби, і хоч її розсмішила наївність цих малюнків, проте, вона почувала себе щасливою, що житиме в оточенні цієї любовної історії, яка нагадуватиме їй про солодкі надії й огортатиме її сон цим античним, легендарним коханням.
Решта речей була найрізноманітнішого стилю. Це були меблі, що їх кожне покоління залишає в родині і які обертають старовинні будинки у своєрідні музеї, де все
змішано. Обабіч чудового, закутого в блискучу мідь, комода в стилі Людовіка XIV стояло два крісла в стилі Людові-ка XV, що зберегли ще свій оздоблений букетами шовк. Письмовий столик з рожевого дерева стояв проти каміна, на якому під круглим ковпаком височів годинник у стилі ампір.
Це був бронзовий вулик, укріплений на чотирьох скляних колонках над садом з позолочених квіток. На тонкому маятник}, що виходив з вулика крізь довгасту щілину, невпинно літала над цим квітником бджілка з емалевими крильцями.
Циферблат з мальованого фаянсу було вправлено в стінку вулика.
Пробило одинадцяту годину. Барон поцілував дочку й пішов до себе.
Тоді й Жанна знехотя лягла в постіль.
Востаннє оглянула вона свою кімнату і погасила свічку. Але ліворуч від ліжка, що тільки узголів’ям притулялося до стіни, було вікно, і крізь нього струменіло місячне проміння, розливаючись ясним озерцем по підлозі.
Білі відблиски відсвічували на стінах і ніжно пестили скам’яніле кохання Пірама і Тізби.
Крізь друге вікно, в ногах, Жанна бачила велике дерево, оповите ніжним сяйвом. Вона повернулась на бік, заплющила очі, та через якийсь час розплющила їх знову.
їй здавалось, що й досі ще її хитає в екіпажі, а в ушах шумить від його гуркоту. Вона спробувала лежати нерухомо, гадаючи, що це допоможе їй заснути, але нетерпіння душі незабаром опанувало все її тіло.
По ногах пробігали мурашки, її кидало то в жар, то в холод. Тоді вона встала й босоніж, з голими руками, у довгій сорочці, мов той привид, переступила озерце світла, розлите на підлозі, розчинила вікно і стала дивитись у сад.