Вона вже всміхалася, радіючи з своєї вигадки, в яку не хотіла втаємничити Дюруа, і пестила його безтямно.
А проте коли пані де Марель вийшла на сходи, то дуже хвилювалась і важко спиралась на руку свого коханця, бо почувала, що ноги їй підломлюються.
Вони не зустріли нікого.
Він уставав пізно і другого дня об одинадцятій годині був іще в ліжку, коли листоноша приніс обіцяний «синій папірець». Дюруа розпечатав його і прочитав:
«Побачення сьогодні, о п’ятій. Константинопольска вулиця, 127. Спитаєш квартиру, що найняла пані Дюруа.
Кло цілує тебе».
Рівно о п’ятій він увійшов у великий мебльований будинок і спитав консьєржа:
— Тут найняла квартиру пані Дюруа?
— Так, пане.
— Проведіть мене, будь ласка.
Консьєрж, звикнувши, мабуть, до делікатних ситуацій, коли треба бути дуже обережним, глянув йому в вічі і спитав, вибираючи з великої в’язки ключа:
— Це ж ви — пан Дюруа?
— Та звичайно ж.
Той відімкнув маленьку квартирку з двох кімнат, на першому поверсі, навпроти швейцарської.
У вітальні, обклеєній досить свіжими барвистими шпалерами, стояли меблі червоного дерева, оббиті зеленуватим репсом із жовтими візерунками та благенький квітчастий килим, такий тонкий, що нога відчувала під ним дерев’яну підлогу.
Спальня була така тісна, що ліжко займало в ній три чверті місця. Воно стояло в глибині кімнати, від стіни до стіни, широке ліжко, які бувають у мебльованих кімнатах, із синіми, важкими, теж репсовими, завісами і пуховою ковдрою з червоного шовку, що рябіла підозрілими плямами.
Дюруа стурбувався і подумав невдоволено: «Ця квартирка коштуватиме мені силу грошей. Знову треба буде позичати. От іще халепа!»
Двері розчинились, і Клотільда влетіла, як вихор, зашелестівши сукнею, простягаючи руки. Вона була захоплена:
— Мило тут, скажи, мило? І підійматися не треба, двері просто з вулиці, на першому поверсі. Можна входити й виходити у вікно, і консьєрж навіть не побачить. Як ми любитимемось тут!
Він холодно поцілував її, не зважуючись на запитання, що було в нього на язику.
Клотільда поклала якийсь великий пакунок на столик посередині кімнати. Розв’язавши його, вона витягла звідти мило, флакон одеколону, губку, скриньку із шпильками, гачок для черевиків і маленькі щипці, щоб завивати кучері на лобі, які в неї раз у раз розкручувались.
Вона гралась у влаштування квартири, вибираючи місце для кожної речі, і тішилася надзвичайно.
Висуваючи шухляди, вона казала:
— Треба принести трохи білизни, щоб можна було переодягнутися при нагоді. Буде дуже зручно. Якщо мене випадково застане на вулиці дощ, то я прийду сюди посушитись. Кожен із нас матиме свій ключ, крім того ключа, що буде в консьєржа на випадок, коли ми забудемо свої. Я найняла на три місяці, на твоє ім’я, звичайно, бо не могла ж я назвати свого.
Тоді він спитав:
— Ти скажеш мені, коли треба буде платити?
Вона просто відповіла:
— Та вже заплачено, любий.
Дюруа спитав далі:
— Отже, я тобі винен?
— Та ні, котику, це тебе не обходить, це моя маленька примха.
Він удав, ніби розсердився:
— О ні, ні в якому разі! Я цього не дозволю.
Вона підбігла до нього і благально поклала йому руки на плечі:
— Прошу тебе, Жорже, мені буде так приємно, щоб наше гніздечко належало саме мені, тільки мені! Це ж не може ображати тебе. Правда? Я хочу принести це в дарунок нашому коханню. Скажи, що ти згоден, любий Жорже, скажи, що згоден!..
Вона благала його поглядом, устами, всім своїм єством.
Він примусив просити себе, роздратовано відмовлявся, потім згодився, вважаючи в глибині душі, що це, по суті, справедливо.
А коли вона пішла, він прошепотів, потираючи собі руки й не дошукуючись, звідки виринула в нього сьогодні ця думка: «Вона все ж таки дуже мила».
Через кілька днів він одержав іще один «синій папірець», де було написано:
«Сьогодні ввечері приїздить мій чоловік із півторамісячного відрядження. Отже, доведеться нам розлучитись на тиждень. Яка прикрість, любий! Твоя Кло».
Дюруа був уражений. Він зовсім забув, що пані де Марель заміжня. От чоловік, якого йому хотілося б побачити хоч би раз, просто щоб мати про нього уявлення. —
Він терпеливо чекав, поки поїде той чоловік, але все-таки провів у «Фолі-Бержер» два вечори, які кінчались у Рашелі.
Потім уранці знову прийшла телеграма — чотири слова: «Сьогодні о п’ятій. Кло».
Обоє вони прийшли на побачення раніше, ніж було призначено. Вона кинулась в його обійми з жадібним поривом кохання, вкриваючи його обличчя жагучими поцілунками; потім сказала: