Ле Брюман спитав Дюруа:
— Ви добре почуваєтесь? Вам нічого не треба?
— Ні, нічого, дякую.
Дюруа здавалося, що він з’їхав з глузду, що він спить і бачить сон, що сталося щось надприродне і що це надприродне обступило його з усіх боків.
Чи було йому страшно? Можливо. Він сам цього не знав. Усе навколо нього змінилось.
Жак Ріваль підійшов і тихенько сповістив:
— Все готово. З пістолетами нам пощастило.
Дюруа було до цього байдужісінько.
З нього зняли пальто. Він не опирався. Помацали кишені в його сюртуку, аби упевнитись, що там не підкладено паперу чи гамана для захисту.
Він повторював про себе, наче молитву: «Коли скомандують: «Плі!», — я піднесу руку».
Потім його підвели до однієї з паличок, застромлених у землю, і дали пістолета. Тоді він побачив зовсім близько проти себе невисокого череватого і лисого чоловіка в окулярах. Це й був його супротивник.
Він побачив його дуже виразно, але думав тільки про одне: «Коли скомандують: «Плі!», — я піднесу руку і стрілятиму».
Серед цілковитої тиші пролунав, наче звідкись здалеку, голос:
— Готові, панове?
Дюруа крикнув:
— Так!
Той самий голос наказав:
— Плі!..
Дюруа більше нічого не чув і не бачив, нічого не усвідомлював, однак підносив руку, щосили натискуючи спуск.
Він не почув пострілу.
Та відразу ж він побачив димок біля дула свого пістолета; а що чоловік навпроти стояв у тій самій позі, то він побачив і другу білу хмарку, що розпливалась над головою його супротивника.
Вони вистрілили обидва. Дуель було закінчено.
Секунданти й лікар оглядали його, мацали, розстібаючи одежу, і тривожно запитували:
— Ви не поранені?
Дюруа відповів навмання:
— Здається, ні.
А втім, Лангремон теж був цілий, як і його ворог. Жак Ріваль невдоволено пробурчав:
— З цими клятими пістолетами завжди так — або промах, або насмерть. От іще паскудна зброя!
Дюруа укляк на місці, нестямний від подиву й радості. Дуель закінчено!
Зброю в нього довелось відібрати, бо він усе ще стискав її в руці. Тепер йому здавалося, що він став би на герць з цілим світом. Дуель закінчено! Яке щастя! Він раптом відчув себе таким хоробрим, що міг би викликати на бій кого завгодно.
Секунданти розмовляли кілька хвилин між собою, призначаючи на той же день побачення, щоб скласти протокол; потім усі знову посідали в ландо, і візник, що усміхався на своєму сидінні, рушив, ляскаючи батогом.
Вони снідали вчотирьох на бульварі, обговорюючи подію. Дюруа розповідав про свої враження:
— Я зовсім не хвилювався, анітрохи. Та ж ви, зрештою, самі бачили!
— Так, ви добре трималися, — відказав Ріваль.
Коли склали протокол, то передали його Дюруа, щоб надрукувати у хроніці. Той здивувався, прочитавши, що він обмінявся з паном Луї Лангремоном двома кулями, і трохи збентежено спитав Ріваля:
— Але ж ми випустили тільки по одній кулі?
Фейлетоніст усміхнувся:
— Так, по одній кулі… по одній кулі кожен… це й буде дві кулі.
Дюруа, задовольнившись цим поясненням, не став сперечатись.
Старий Вальтер обійняв його:
— Браво, браво, ви оборонили прапор «Французького життя», браво!
Увечері Дюруа пішов показатися в редакціях найвпливовіших великих газет та в найлюдніших великих кафе на бульварі. Він двічі зустрів свого супротивника, що так само хотів показатись.
Вони не привітались. Якби той чи той був поранений, то вони потиснули б один одному руку. Зрештою, кожен із них присягався, що чув, як повз нього просвистіла ворожа куля.
Другого дня вранці, близько одинадцятої, Дюруа одержав «синій папірець»:
«Боже мій, як я боялась за тебе! Приходь зараз же на Константинопольську вулицю, я поцілую тебе, мій любий! Який ти хоробрий — як я кохаю тебе!
Кло».
Коли Дюруа прийшов на побачення, Клотільда кинулась йому в обійми, вкриваючи поцілунками його обличчя.
— Ах, любий, аби ти знав, як я хвилювалась, коли читала вранці газети! О, розкажи мені! Розкажи мені все! Я хочу знати!
Він мусив розповісти усе якнайдокладніше.
Вона вигукнула:
— Як же тобі, мабуть, погано спалось перед дуеллю!
— Та ні. Я спав чудово.
— Я б і очей не склепила. А на місці дуелі — розкажи ж мені, як там було?
Він склав ціле драматичне оповідання:
— Ми поставали один проти одного, на двадцять кроків, — віддаль всього вчетверо більша, ніж оця кімната, і Жак спитав, чи ми готові і скомандував: «Плі!» В ту ж мить я підніс руку, розпростав її, але я зробив помилку, бо хотів поцілити в голову. Пістолет у мене був тугий, а я звик до зовсім слабких; отож, коли я натиснув спуск, то через його опір дуло піднялося трохи вгору. Дарма, — я не дуже й схибив. Він теж добре стріляє, бестія! Його куля просвистіла повз мою скроню. Я відчув рух повітря.