Це був справжній сільський священик, веселий, терпимий, балакучий і доброзичливий. Він розповів кілька історій, говорив про місцевих жителів і, здавалось, не зважав на те, що обидві його парафіянки ще не були в церкві: баронеса через свої лінощі та недостатню віру, а Жанна — від радості, що визволилася з монастиря, де їй остогидли всякі релігійні церемонії.
Появився барон. Він дотримувався пантеїстичних поглядів і був байдужий до догм. Він привітно зустрів абата, з яким був трохи знайомий, і запросив його на обід.
Священик умів подобатись завдяки тому несвідомому лукавству, яке виробляється при постійному керуванні людськими душами навіть у найпосередніших натур, випадковим збігом подій, покликаних панувати над людьми.
Баронеса була ласкава з ним, приваблена, можливо, тією спорідненістю, що зближує подібні натури: повнокровність та задишка товстуна відповідали власній її комплекції та важкому диханню.
Під час десерту підпилого кюре охопив веселий настрій і фамільярність, властива кінцю веселих трапез.
І раптом він вигукнув, ніби якась щаслива думка сяйнула йому:
— Та в мене ж є новий парафіянин, якого я мушу з вами познайомити, віконт де Ламар!
Баронеса, що знала всі родоводи в провінції, як свої п’ять пальців, спитала:
— Чи він не з родини де Ламар де л’Ер?
Священик вклонився:
— Так, пані, це син віконту Жана де Ламара, що помер минулого року.
33
Тоді пані Аделаїда, що над усе любила аристократію, поставила йому сотню запитань і дізналась, що молодий віконт, сплативши батькові борги, продавши свій родинний замок, тимчасово оселився в одній з трьох ферм, що йому належали в громаді Етуван. Його маєтності приносили йому від п’яти до шести тисяч ліврів ренти, але віконт, бувши дуже ощадливою і розважливою- людиною, гадав пожити два-три роки в цьому скромному притулку, щоб мати з чим вийти в світ і вигідно одружитися, не роблячи боргів і не заставляючи своїх ферм.
Кюре додав:
— Це чарівний молодий чоловік, такий вихований, такий скромний. Але живеться йому тут, в селі, не дуже весело.
Барон сказав:
— Приведіть його до нас, пане абат, може, це його трохи розважить.
І розмова звернула на інше.
Коли перейшли після кави до вітальні, священик попросив дозволу погуляти в саду, бо він мав звичку трохи походити після обіду. З ним пішов і барон. Вони поволі походжали вздовж білого фасаду замку. їхні тіні, одна довга, друга кругла й ніби накрита якимсь грибом, сунулись то попереду них, то позаду, залежно від того, чи йшли вони проти місяця, чи повертались до нього спиною. Кюре посмоктував щось ніби сигаретку, яку він вийняв з кишені. Він пояснив її призначення з відвертістю сільського жителя:
— Це щоб викликати відрижку, бо в мене травлення трохи важкеньке.
Потім, раптом глянувши на небо, де пливло ясне світило, промовив:
— Така картина ніколи не набридає.
І пішов прощатися з дамами.
III
Наступної неділі баронеса з Жанною пішли до церкви з делікатного почуття шанобливості до свого кюре.
Вони почекали його після відправи, щоб запросити на сніданок у четвер. Він вийшов з ризниці з високим елегантним молодиком, що фамільярно тримав його під руку. Побачивши дам, кюре з жестом приємного здивування вигукнув:
— Як це до речі! Дозвольте мені, пані баронесо й мадмуазель Жанно, відрекомендувати вам вашого сусіду, віконта де Ламара.
Віконт уклонився, сказав, що він уже давно бажає познайомитися з дамами, і розпочав розмову з легкістю бувалої й добре вихованої людини. У нього була така зовнішність, про яку марять жінки, але яка неприємна всім чоловікам. Чорне кучеряве волосся відтінювало його гладеньке й смугляве чоло, а густі, рівні, як намальовані, брови надавали глибини та ніжності його темним з синюватими білками очам.
Завдяки довгим густим віям погляд його набував тієї жагучої виразності, що хвилює салонних красунь і примушує оглядатись на вулиці простих дівчат із кошиками.
Томна принадність його очей вселяла віру в глибину його думок і надавала значення найнезначнішим його словам.
Густа блискуча й м’яка борода закривала його трохи завелику нижню щелепу.
Попрощалися після чемної розмови.
Через два дні пан де Ламар зробив перший візит.
Він приїхав саме в ту хвилину, коли оглядали садову лавку, поставлену того ранку під великим платаном проти вікон залу. Барон хотів до пари поставити й другу під липою, але матуся, ворог симетрії, цього не хотіла. Коли запитали віконта, він приєднався до баронеси.