II
Минуло вже два дні, як подружжя Дю Руа повернулось до Парижа, і журналіст знову став до роботи, чекаючи того часу, коли покине хроніку, щоб остаточно перебрати на себе обов’язки Форестьє і цілком присвятити себе політиці.
Цього вечора він повертався на обід додому, в квартиру свого попередника, з радісним серцем, з палким бажанням пригорнути до серця свою дружину, фізичним чарам і непомітній владі якої він цілком піддався. Коли він минав квіткарку, що стояла на розі вулиці Нотр-Дам-де-Лорет, йому спало на думку купити квітів для Мадлен, і він вибрав величезний букет ще не зовсім розквітлих троянд — цілий сніп ароматних бутонів.
На кожній площадці своїх нових сходів він самовдоволено оглядав себе в дзеркалах, що раз у раз нагадували йому перший прихід у цей будинок.
Він подзвонив, бо забув узяти з собою ключ, і йому відчинив той самий слуга, якого він залишив у себе за порадою дружини.
— Пані повернулась? — спитав Жорж.
— Так, пане.
Проходячи через їдальню, він дуже здивувався, бо помітив на столі три прибори, а піднявши портьєру, яка відділяла їдальню від вітальні, побачив, що Мадлен ставить у вазу на каміні букет троянд, точнісінько такий самий, як у нього. Йому стало прикро, неприємно, немов у нього вкрали його думку і всю втіху, якої він сподівався.
Він спитав, підійшовши:
— Ти, значить, запросила когось?
Вона відповіла, не обертаючись, пораючись коло своїх квітів:
— І так, і ні. Мій давній друг граф де Водрек завжди обідав у нас щопонеділка і прийде сьогодні, як колись.
— Он як! Дуже добре, — прошепотів Дюруа.
Він стояв позад неї з букетом у руці і відчував бажання сховати квіти, кинути їх геть. Проте він усе-таки сказав:
— Дивись, я приніс тобі троянди.
Мадлен обернулась до нього, сяючи усмішкою, і скрикнула:
— Ах, як мило з твого боку, що ти подумав про це!
І вона простягла йому руки та губи з таким щирим, радісним захопленням, що він відразу ж утішився.
Вона взяла квіти, понюхала їх і жваво, немов зраділа дитина, поставила в порожню вазу проти першої. Потім шепнула, милуючись ефектом:
— Яка краса! Тепер у мене весь камін заквітчаний.
І додала переконаним тоном:
— Знаєш, Водрек чарівний, ти одразу заприятелюєш із ним.
Дзвінок повідомив про прихід графа. Він увійшов спокійно, невимушено, немов до себе додому.
Галантно поцілувавши пальці молодої жінки, він обернувся до чоловіка і з щирою приязню подав йому руку, питаючи:
— Як поживаєте, любий Дю Руа?
У нього не було вже його колишнього гордовитого й неприступного вигляду, він поводився люб’язно, виявляючи цим, що становище змінилось. Здивований журналіст теж намагався бути привітним і чемним. Хвилин через п’ять можна було подумати, що вони знайомі і приятелюють уже років із десять.
Тоді Мадлен сказала усміхаючись:
— Залишаю вас удвох. Мені треба навідатись до кухні.
І вона вийшла з кімнати під пильними поглядами обох чоловіків.
Коли вона повернулась, вони вже розмовляли про нову п’єсу, і думки їхні так збігалися, що в очах збуджувалась якась раптова приязнь, породжувана цією абсолютною єдністю поглядів.
Обід вийшов чудовий, дуже товариський і сердечний; граф просидів у них до пізнього вечора — так добре почувався він у цьому домі, у цього любого молодого подружжя.
Коли де Водрек пішов, Мадлен сказала:
— Правда ж, він чарівний? Він дуже виграє, коли ближче з ним познайомишся. Це справжній друг — надійний, відданий, вірний. Ах, коли б не він…
Вона не кінчила своєї думки, а Жорж відповів:
— Так, він, як на мене, дуже приємний. Гадаю, що ми з ним будемо друзями.
Але вона відразу змінила тему розмови:
— Знаєш, нам треба попрацювати сьогодні ввечері перед сном. У мене не було часу поговорити з тобою про це до обіду, бо прийшов Водрек. Мені щойно принесли важливі новини — відомості про Марокко. Це Ларош-Матьє, депутат, майбутній міністр, дав мені їх. Нам треба написати велику статтю, сенсаційну статтю. У мене є факти і цифри. Отож сідаймо до роботи. Візьми, будь ласка, лампу.
Він узяв лампу, і вони перейшли в кабінет.
Ті ж самі книжки вишикувались у шафі, на якій стояли тепер три вази, що їх Форестьє купив у Жуанській затоці напередодні смерті. Під столом хутряний мішок небіжчика чекав ніг Дю Руа, який сівши, взяв ручку з слонової кості, трохи погризену на кінці зубами попередника.
Мадлен сперлась об камін і, закуривши цигарку, розповіла новини, потім виклала свої думки і план наміченої статті…