— Я не наважувався прийти. Я питав себе: як мене зустрінуть? Не наважувався, хоча мені до жаги кортіло… А скажи-но мені, що це з Лоріною? Вона ледве привіталася зі мною і вийшла просто-таки розлючена.
— Не знаю. Але з нею не можна більше говорити про тебе, відколи ти одружився. Мені здається, що вона ревнує.
— Та що ти!
— Так, коханий. Вона вже не зве тебе Любим другом, а каже: «Пан Форестьє».
Дю Руа почервонів, потім, присунувшись до молодої жінки, мовив:
— Дай твої губи.
Вона виконала його бажання.
— Де ми зможемо побачитися знову? — спитав він.
— Та… на Константинопольській вулиці.
— Як?.. Хіба квартира ще вільна?
— Так… Я залишила її за собою.
— Залишила за собою?
— Атож, я сподівалась, що ти повернешся до мене.
Гордовита радість сповнила груди Дю Руа. Так, вона дійсно кохає його — справжнім, постійним, глибоким коханням!
— Як я кохаю тебе! — шепнув він. Потім спитав. — Як ведеться твоєму чоловікові?
— Дуже добре. Він пробув тут цілий місяць і тільки позавчора виїхав.
Дю Руа не міг стриматись від сміху:
— Як це вчасно!
Клотільда наївно відповіла:
— О так, дуже вчасно. А втім, він не заважає і тоді, коли тут. Ти ж знаєш.
— Так, це правда. Він, зрештою, чудова людина.
— А ти? — спитала вона. — Як ти почуваєш себе в новому житті?
— Ні добре, ні погано. Моя дружина — це моя товаришка, моя спільниця.
— І це все?
— Це все… Що ж до серця…
— Розумію. Проте вона мила.
— Так, але вона мене не хвилює.
Він наблизився до Клотільди й прошепотів:
— Коли ми побачимось?
— Та завтра… якщо хочеш.
— Гаразд. Завтра, о другій пополудні?
— О другій пополудні.
Дю Руа підвівся, щоб попрощатись, і трохи ніяково пробурмотів:
— Знаєш, я хочу взяти на себе квартиру на Константинопольській, неодмінно. Щоб ти ще платила за неї!
Клотільда в захваті поцілувала його руки й прошепотіла:
— Роби, як сам схочеш. З мене досить того, що я зберегла її для наших побачень.
І Дю Руа пішов, щиро втішений.
Проминаючи вітрину фотографа, він побачив портрет повної жінки з великими очима, що нагадала йому пані Вальтер. «Нічого, — подумав він, — вона, мабуть, ще не погана. Як же це вийшло, що я досі не звертав на неї уваги? Побачимо, як вона зустріне мене в четвер».
Він ішов, потираючи руки, сповнений глибокою радістю, радістю успіху, егоїстичною радістю спритного чоловіка, якому щастить в усьому, витонченою радістю, що складається з того підлещеного самолюбства та задоволеної чуттєвості, які дає успіх у жінок.
У четвер він спитав Мадлен:
— Ти не підеш на змагання у Ріваля?
— О ні! Мене це не цікавить; я піду краще в Палату депутатів.
І Дю Руа заїхав до пані Вальтер у відкритому ландо, бс стояла чудова погода.
Він здивувався, побачивши її — такою вродливою і молодою здалась йому ця жінка. Вона була в світлому вбранні, і в невеличкому вирізі корсажа крізь біле мереживо прозирали пишні груди. Ніколи ще вона не виглядала такою свіжою. Він визнав, що вона таки досить спокуслива.
У неї був, як звичайно, спокійний і коректний вигляд, пристойні манери доброчесної матері, тим-то вона й не приваблювала нескромних поглядів чоловіків. До того ж, зрештою, вона і розмовляла тільки про загальновідоме, визнане, помірковане, її думки були розважливі, методичні, впорядковані, далекі від будь-яких крайностей.
Дочка її, Сюзанна, вбрана в рожеве, нагадувала свіжо полакований малюнок Ватто, а старша сестра схожа була на гувернантку, якій доручили супроводити цю гарненьку дівчину-ляльку.
Перед входом до Ріваля стояв уже цілий ряд екіпажів. Дю Руа запропонував руку пані Вальтер, і вони ввійшли.
Змагання було влаштовано на користь сиріт шостої округи Парижа, під опікою всіх дружин сенаторів та депутатів, що були зв’язані з «Французьким життям».
Пані Вальтер обіцяла прийти з дочками, проте відмовилась від звання дами-патронеси, бо своїм ім’ям вона допомагала тільки в справах, що їх організовувало духовенство, — не тому, що була надто побожна, а тому, що її шлюб з іудеєм накладав на неї, як вона гадала, певні релігійні зобов’язання; тим часом це свято, влаштоване журналістом, набувало якогось республіканського забарвлення і могло здатись антиклерикальним.
Вже три тижні, як у газетах усіх напрямів можна було прочитати:
«Наш шановний колега, Жак Ріваль, має благородний і великодушний намір організувати на користь сиріт шостої округи Парижа велике фехтувальне змагання у своєму чудовому залі, що прилягає до його холостяцького помешкання.