Клотільда трохи спізнилась, бо приїхав на тиждень її чоловік.
— Чи не зможеш ти прийти завтра обідати? — спитала вона. — Він був би дуже радий побачити тебе.
— Ні, я обідаю у патрона. У нас сила-силенна політичних і фінансових комбінацій, що завдають багато клопоту.
Вона вже зняла капелюшок і почала розстібати корсаж, що був тісний їй.
Він показав їй мішечок на каміні:
— Я приніс тобі зацукрованих каштанів.
Вона сплеснула руками:
— Як добре! Який ти милий!
Взяла каштани, покуштувала один і заявила:
— Вони чудові! Почуваю, що не залишу жодного.
Потім додала, глянувши на Жоржа весело й хтиво:
— Ти потураєш усім моїм примхам.
Вона поволі їла каштани і раз у раз зазирала в паперовий мішечок, немов бажаючи впевнитись, чи є ще.
Потім сказала:
— Слухай, сядь у крісло, а я вмощусь у тебе між ніг і гризтиму цукерки. Мені буде дуже затишно.
Він усміхнувся і сів, а вона прибрала тієї самої пози, в якій сиділа перед цим пані Вальтер.
Вона підводила голову до нього й говорила, гризучи каштани:
— Знаєш, любий, ти мені снився. Мені снилося, що ми вдвох мандруємо десь далеко на верблюді. У нього було два горби, ми сиділи кожен верхи на горбі і їхали крізь пустелю. Ми взяли з собою бутерброди, загорнуті в папір, та пляшку вина, і отак закушували на горбах. Але мені було нудно, бо ми не могли робити щось інше; ми були надто далеко одне від одного, і мені хотілось злізти.
— Мені теж хочеться злізти.
Жорж сміявся, втішаючись цією історією, заохочував Клотільду говорити дурниці, розповідати всі ті пу стощі, всі ті ніжні нісенітниці, які плетуть закохані. Цей дитячий лепет, що здавався йому милим в устах пані де Марель, обурював його в устах пані Вальтер.
Клотільда теж називала його: «мій дорогий, мій малесенький, мій котику». І слова ці лунали ніжно й пестливо. А коли інша казала їх недавно, вони дратували й були гидкими йому, бо слова кохання, що скрізь однакові, набирають смаку тих уст, із яких виходять.
Проте, все ще тішачись цими пустощами, Жорж подумав про сімдесят тисяч франків, які мав одержати, і раптом перепинив балаканину своєї подруги, злегка постукавши двома пальцями по її голові:
— Слухай, моя кицю! Я дам тобі зараз доручення до твого чоловіка. Скажи йому від мене, аби він купив завтра на десять тисяч франків марокканської позики, що коштує сімдесят два франки, і я обіцяю йому, що менше, ніж через три місяці, він одержить від шістдесяти до вісімдесяти тисяч франків. Тільки скажи йому, щоб він про це не говорив нікому. Скажи йому від мене, що експедиція до Танжера вже вирішена і що марокканська позика буде гарантована французьким урядом. Але більш нікому ні слова. Я звіряю тобі державну таємницю.
Вона серйозно вислухала його і прошепотіла:
— Дякую. Я скажу чоловікові сьогодні ж увечері. Ти можеш покластись на нього: він дотримає таємниці. Це дуже певна людина. Це цілком безпечно.
Вона вже з’їла всі каштани, зібгала мішечок і кинула його в камін. Потім мовила:
— Ну, а тепер до ліжка.
І, не підводячись, почала розстібати жилет Жоржа.
Раптом вона спинилась і, тягнучи двома пальцями довгу волосину, що обмоталась навколо гудзика, зареготала:
— Дивись… Ти приніс з собою Мадленину волосину. Який вірний чоловік!
Потім вона враз нахмурилась, довго розглядала на руці знайдену нею майже непомітну волосину і прошепотіла:
— Це не Мадленина, вона темна.
Він посміхнувся:
— Це, певно, покоївки.
Але Клотільда оглядала тепер жилет із пильністю поліцая і зяяла другу волосину, накручену навколо гудзика; потім помітила ще й третю і, збліднувши, злегка затремтівши, скрикнула:
— О, ти спав із жінкою, що накрутила тобі волосся на всі гудзики!
Жорж пробурмотів вражено:
— Та ні! Ти збожеволіла…
Раптом він пригадав, зрозумів усе, спочатку збентежився, тоді став, усміхаючись, заперечувати, не гніваючись, по суті, за те, що вона підозрює його в любовних пригодах.
Клотільда шукала далі і раз у раз знаходила волосини, які швиденько розкручувала і кидала на килим.
Інстинкт досвідченої жінки підказав їй, в чому тут річ, і вона бурмотіла — обурена, люта, готова заплакати.
— Вона тебе кохає, ота… і вона захотіла, щоб ти поніс з собою щось від неї… о, який ти зрадник!..