Вони пішли до Марелів. Жорж, що трохи боявся першої зустрічі зі своєю коханкою, був не від того, щоб побачитись у присутності дружини — отже, уникнути будь-яких пояснень.
Але Клотільда, здавалось, не пам’ятала нічого і навіть умовила чоловіка прийняти запрошення.
Обід пройшов весело, і вечір вони провели чудово.
Жорж і Мадлен повернулись додому пізно. Газ уже не горів. Щоб освітити сходи, журналіст раз у раз запалював сірники.
Коли вони дісталися другого поверху, полум’я, раптом спалахнувши, освітило в дзеркалі їхні постаті, що вирину ли з темряви.
Вони здавалися привидами, що зненацька з’явились і за мить зникнуть у пітьмі.
Дю Руа підніс руку з сірником, щоб яскравіше освітити їхні відображення, і сказав з гордим сміхом:
— Ось ідуть мільйонери!
VII
Минуло два місяці, як було завойовано Марокко. Франція, захопивши Танжер, заволоділа всім африканським узбережжям Середземного моря — аж до Тріполітанського регентства — і гарантувала позику своєї нової колонії.
Казали, що два міністри виграли на цьому щось із двадцять мільйонів, і майже вголос називали Ларош-Матьє.
Щодо Вальтера, то ніхто в Парижі не сумнівався — він убив двох зайців: від тридцяти до сорока мільйонів нажив на позиці і від восьми до десяти мільйонів на мідних і залізних копальнях, а так само і на величезних ділянках, скуплених за безцінь перед французькою окупацією і перепроданих другого дня після неї колонізаційним компаніям.
Він став за кілька днів одним із володарів світу, одним із тих дужчих за королів всемогутніх фінансистів, перед якими схиляються голови, німіють уста і виявляється все, що тільки є низького, підлого й заздрісного в глибині людського серця.
Це був уже не жид Вальтер, директор сумнівного банку, видавець підозрілої газети, депутат, підозрюваних у непевних спекуляціях. Тепер це був пан Вальтер, багатий єврей.
Він захотів довести це.
Знаючи про скрутне становище князя Карлсбурзького, що володів одним із найрозкішніших палаців на вулиці Фобур-Сент-Оноре, з садом, що виходив на Єлісейські Поля, Вальтер запропонував йому продати за двадцять чотири години це нерухоме майно з усіма меблями так, щоб не було переставлено жодного крісла. Він давав три мільйони. Князь спокусився такою сумою і згодився.
Другого дня Вальтер улаштувався в своєму новому житлі.
Тоді йому сяйнула ще одна ідея — справжня ідея завойовника, що хоче здобути Париж, ідея в бонапартівському стилі.
Усе місто ходило тоді дивитись на велику картину угорського художника Карла Марковича, виставлену в експерта Жака Ленобля; на ній був зображений Христос, що йде по хвилях.
Художні критики захоплювались нею і твердили, що це полотно — найвеличніший шедевр століття.
Вальтер купив його за п’ятсот тисяч франків і перевіз до себе, перепинивши таким чином за одну добу потік громадської цікавості та примусивши весь Париж говорити про нього з заздрістю, докором або похвалою.
Потім він оповістив у газетах, що запросить як-небудь до себе всіх відомих у паризькому світі людей подивитись на чудовий твір майстра-чужоземця, щоб ніхто не міг закинути йому, ніби він ховає мистецький твір.
Його дім відкрито. Хай приходить, хто хоче. Досить показати при вході запрошення. Зміст його такий:
«Пан і пані Вальтер ласкаво просять вас зробити їм честь і відвідати їх тридцятого грудня від дев’ятої до дванадцятої години, щоб оглянути полотно Карла Марковича «Христос, що йде по хвилях» при електричному освітленні».
Внизу, в постскриптумі, малесенькими літерами стояло: «Після дванадцятої — танці».
Отже, хто схоче залишитись, залишиться, і саме серед них Вальтери вербуватимуть собі нових знайомих.
Що ж до решти, то вони з світською цікавістю, зухвалою чи байдужою, оглянуть полотно, палац і власників його, а потім підуть собі, як прийшли. І старий Вальтер добре знав, що вони згодом знову прийдуть до нього, як приходили до його братів-євреїв, що забагатіли таким самим способом, як і він.
Треба було, насамперед, щоб вони вступили в його будинок, усі ці нікчемні титуловані особи, яких згадують у газетах; і вони прийдуть туди, щоб подивитись на людину, яка зуміла нажити п’ятдесят мільйонів за півтора місяця; вони прийдуть також для того, щоб побачити і порахувати тих, що там зберуться; вони прийдуть ще й тому, що він виявив добрий смак і тактовність, покликавши їх помилуватись у нього, сина Ізраїлю, картиною на християнську тему.