Дно басейну було всипане золотистим піском, і було видно, як там плавало кілька величезних червоних рибин — чудернацьких китайських потвор з банькуватими очима, з синьою облямівкою на боках; ці водяні мандарини, блукаючи та звисаючи над золотим дном, скидались на химерні китайські вишивки.
Дю Руа спинився, серце його закалатало. Він казав собі: «Оце так справді розкіш! Ось як треба жити. Адже інші домоглися цього. Чому ж би й мені не домогтися?»
Він намагався знайти способи, не знаходив їх і дратувавсь із свого безсилля.
Його супутниця не розмовляла більше, замислившись. Він глянув на неї скоса і ще раз подумав: «Адже ж досить було одружитися з цією живою маріонеткою…»
Сюзанна раптом немов прокинулась.
— Увага! — сказала вона.
Вона провела Дю Руа крізь натовп людей, що заступав дорогу, і звернула праворуч.
Серед дивовижних рослин, що простягали в повітря своє трепетне листя, розкрите, немов руки з тонкими пальцями, видніла нерухома людська постать, що стояла над морем.
Ефект був надзвичайний. Картина, краї якої ховалися за виткою зеленню, здавалась чорною відтулиною в якусь фантастичну і знадливу далечінь.
Треба було добре придивитись, щоб збагнути, в чому річ. Рама перетинала середину барки, де сиділи апостоли, ледве освітлені скісним промінням ліхтаря, що його один із них, той, що сидів на борту, скеровував на постать Ісуса.
Христос ступав однією ногою на хвилю, і видно було, як вона покірно і м’яко вгиналась під божественними стопами. Все навколо богочоловіка було оповите мороком. Тільки зорі сяяли в небі.
Обличчя апостолів у тьмяному світлі ліхтаря, звернутого на спасителя, здавались судомно викривленими з великого дива.
Це був справді могутній і натхненний твір митця, один із тих творів, що вражають думку і надовго вкарбовуються в пам’ять.
Люди мовчки впивалися в картину очима; потім відходили замислено і лише згодом починали говорити про її цінність.
Дю Руа, подивившись на полотно протягом якогось часу, заявив:
— Це дуже добре, коли можеш дозволити собі купити таку дрібничку.
Його штовхали з усіх боків ті, що бажали подивитись картину, і він одійшов, усе ще під руку з Сюзанною, злегка потискуючи цю маленьку ручку.
— Хочете випити келих шампанського? — спитала дівчина. — Ходімо до буфету. Ми зустрінемо там батька.
І вони поволі пройшли назад по всіх залах, де натовп усе густішав, — цей елегантний, гомінливий натовп публічного свята почував себе тут, немов у себе дома.
Жоржеві раптом почулось, ніби чийсь голос промовив:
— Он Ларош і пані Дю Руа.
Ці слова торкнулись його вуха, немов далекий шелест, принесений вітром. Хто їх вимовив?
Він роззирнувся навкруги і справді помітив свою дружину, що йшла під руку з міністром. Вони тихенько розмовляли про щось інтимне, усміхалися й дивились одне одному в вічі. Дю Руа здалося, що всі шепочуться, поглядаючи на них, і він відчув дике й безглузде бажання кинутись на цю пару з кулаками.
Вона робила з нього посміховисько! Він згадав Форестьє—«цього рогоносця Форестьє». Можливо, і про нього, Дю Руа, вже кажуть: «Рогоносець!» Хто вона? Незначна вискочка, досить спритна, проте, по суті, без великого хисту. До нього ходять, бо його бояться, бо почувають його силу, але поза очі розмовляють про їхню журналістську родину, мабуть, досить безцеремонно. Ніколи він далеко не піде з цією дружиною, яка завжди наводить тінь на його дім, завжди компрометує себе; навіть манери її виказують інтриганку. Вона тепер каменем повисне на його шиї. Ах, якби він передбачив це, якби він знав! Він тоді повів би ширшу, сильнішу гру! Яку чудову партію зміг би він виграти, коли б ставкою була маленька Сюзанна! Треба ж бути таким сліпим і не зрозуміти цього!..
Вони ввійшли в їдальню, величезну кімнату з мармуровими колонами, з старовинними гобеленами на стінах.
Вальтер побачив Дю Руа, підбіг до нього і схопив його за руку. Він був п’яний з радості:
— Ви все бачили? Сюзанно, ти йому все показала? Скільки люду, правда, Любий друже? Чи бачили ви князя де Герша? Він оце заходив сюди випити склянку пуншу.
Потім він кинувся до сенатора Ріссолена, який тяг за собою свою дружину, розгублену і вичепурену, немов ярмаркова крамарка.