Це була типова кімната мебльованого дому із звичайною обставою; у ній віяло гидким і нудотним запахом готелю, запахом, що йшов від завіс, від матраців, від стін, від стільців, — запахом усіх осіб, що спали чи жили день або півроку в цьому загальноприступному помешканні й залишили тут трохи свого духу, того запаху людського тіла, що додавався потроху до запаху їхніх попередників і утворив нарешті невиразний, солодкуватий і нестерпний сморід — однаковий у всіх таких місцях.
Тарілки з тістечками, пляшка з шартрезом та дві недопиті чарочки стояли на каміні. На бронзовому годиннику, ховаючи фігурку, що оздоблювала його, лежав високий циліндр.
Комісар швидко обернувся, подививсь Мадлен у вічі і спитав:
— Ви пані Клер-Мадлен Дю Руа, законна дружина пана Проснера-Жоржа Дю Руа, публіциста, що присутній тут?
— Так, пане, — відповіла вона глухим голосом.
— Що ви тут робите?
Вона мовчала.
— Що ви тут робите? — вів далі комісар. — Я застаю вас не в себе дома, майже роздягненою, в мебльованих кімнатах. Чого ви прийшли сюди?
Він почекав хвилинку. А що вона так само мовчала, то комісар сказав:
— Якщо ви не хочете признатись, пані, я буду змушений сам розслідувати все.
На ліжку хтось лежав, укритий з головою ковдрою.
Комісар підійшов і гукнув:
— Пане!
Той не поворухнувся. Він, здавалось, лежав долічерева, сховавши голову під подушку.
Комісар доторкнувся до того, що мало бути плечем, і повторив:
— Пане, не змушуйте мене, будь ласка, вдаватися до крайніх заходів.
Але вкрите ковдрою тіло було нерухоме, мов мертве.
Дю Руа кинувся до ліжка, схопив ковдру, смикнув її і, скинувши подушку, відкрив мертвотно-бліде обличчя пана Ларош-Матьє. Нахилившись і тремтячи від бажання схопити його за шию та задавити, журналіст сказав крізь зціплені зуби:
— Будьте ж принаймні мужні в своєму безчесті.
Комісар іще раз спитав:
— Хто ви такий?
Але приголомшений коханець мовчав, і урядовець заявив:
— Я — поліцейський комісар і вимагаю, щоб ви назвали себе!
Дю Руа, якого тіпало від люті, вигукнув:
— Та відповідайте ж, боягуз, або я сам назву ваше ім’я!
Тоді чоловік, що лежав у ліжку, пробурмотів:
— Пане комісаре, не дозволяйте цьому суб’єктові ображати мене. З ким я маю справу — з вами чи з ним? Кому я маю відповідати — вам чи йому?
Здавалось, у нього зовсім пересохло в горлі.
— Мені, пане, тільки мені,— відповів комісар. — Я питаю вас — хто ви?
Той мовчав. Він натягнув ковдру аж до шиї і злякано поводив очима. Його закручені вусики здавались зовсім чорними на блідому обличчі.
— Ви не хочете відповідати? — сказав комісар. — Тоді я буду змушений заарештувати вас. В усякому разі, вставайте. Я допитаю вас, коли ви одягнетесь.
Тіло заворушилось на ліжку, губи прошепотіли:
— Але я не можу встати при вас.
— Чому? — спитав комісар.
— Тому, що я… я… я зовсім голий, — пробурмотів той.
Дю Руа глузливо посміхнувся, підняв з підлоги сорочку і крикнув, кинувши її на ліжко:
— Нічого!.. Вставайте!.. Коли ви могли роздягатись перед моєю дружиною, то спокійнісінько можете одягтись передо мною!
Він повернувся до Лароша-Матьє спиною і відійшов до каміна.
Мадлен вже опанувала себе і, зрозумівши безвихідь становища, була готова на все. її очі зухвало блищали; скрутивши якийсь папірець, вона засвітила, немов для прийому, всі десять свічок у поганеньких канделябрах, що стояли по кутках мармурового каміна. Відтак притулилась спиною до каміна і, простягти до згасаючого полум’я босу ногу, закотивши цим рухом ззаду спідницю, яка ледве трималась на її стегнах, взяла цигарку з рожевої картонної коробки, запалила її і почала курити.
Комісар підійшов до неї, чекаючи, поки її коханець одягнеться.
— Ви часто займаєтесь такими справами, пане? — зухвало спитала Мадлен.
— Стараюсь якомога рідше, пані,— поважно відповів комісар.
Вона презирливо посміхнулась йому в обличчя:
— Вітаю вас — адже справа не вельми чиста.
Вона вдавала, ніби не помічає свого чоловіка.
Пан, що лежав у ліжку, тим часом надів штани, взув черевики і підійшов, застібаючи жилет.
Комісар звернувся до нього:
— Тепер, пане, ви скажете мені, хто ви такий?
Той нічого не відповів.
— В такому разі, я змушений заарештувати вас, — провадив комісар.
Тоді він раптом репетнув: