— Що ж тоді робити? — спитала вона.
Дю Руа вагався, скоса поглядаючи на неї.
— Чи ви мене досить кохаєте, щоб учинити безумство?
— Так, — відповіла вона рішуче.
— Велике безумство?
— Ну, що ж! У нас є спосіб, єдиний спосіб! Треба, щоб ініціатива виходила від вас, а не від мене. Ви розпещена дитина, вам усе дозволено, ніхто надто не здивується ще одному вибрику з вашого боку. То слухайте ж. Сьогодні ввечері, повернувшись додому, ви підете до матері, спочатку тільки до матері, і признаєтесь їй, що хочете одружитись зі мною. Вона дуже схвилюється і дуже розгнівається…
— О, мама напевно згодиться! — урвала його Сюзанна.
— Ні, ви її не знаєте! — відказав Дю Руа. — Вона обуриться й розгнівається ще більше, ніж ваш батько. Побачите — вона вам відмовить! Але ви стійте на своєму, не відступайте і кажіть, що хочете одружитись зі мною, тільки зі мною, і більше ні з ким. Зробите так?
— Зроблю.
— Від матері ви підете до батька і скажете йому те саме — дуже серйозно і дуже рішуче.
— Так, так. А далі?
— А далі починається найсерйозніше. Якщо ви вирішили, справді вирішили, твердо вирішили бути моєю дружиною, моя люба, моя маленька Сюзанно… я вас… я вас викраду.
Вона вся затремтіла від радості і мало не заплескала в долоні.
— О, як чудово! Ви мене викрадете? А коли ж ви мене викрадете?
Він зовсім тихо відповів:
— Та… хоч би сьогодні ввечері… цієї ночі…
Вона спитала, тремтячи:
— А куди ми поїдемо?
— Це вже моя таємниця. Обміркуйте гарненько те, що ви маєте зробити. Адже після втечі ви вже конче повинні стати моєю дружиною. Це єдиний спосіб, але він… він дуже небезпечний… для вас.
— Я зважилась… — заявила вона. — Де я вас зустріну?
— Ви можете вийти з дому непомітно?
— Так. Я вмію відмикати хвіртку.
— Ну, що ж! Коли консьєрж ляже спати, близько півночі вийдіть до мене на площу Згоди. Я вас чекатиму в екіпажі перед морським міністерством.
— Я прийду.
— Неодмінно?
— Неодмінно.
Він узяв її руку й потиснув.
— О, як я вас кохаю! Яка ви хороша й смілива! Отже, ви не хочете виходити заміж за пана де Казоля?
— Ні, ні!
— Ваш батько дуже розгнівався, коли ви відмовились?
— Ще й як! Він хотів одвезти мене в монастир.
— Ви самі бачите, що треба діяти рішуче.
— Я так і діятиму.
Вона дивилась на широкий обрій, захоплена цим проектом викрадення. Вона поїде далеко, далеко… Разом із ним!.. Її викрадуть!.. Вона пишалася з цього. Вона зовсім не думала про неславу, про те безчестя, що могло їй загрожувати. Та й чи знала вона про це? Чи мала яку-небудь підозру?
Пані Вальтер обернулась і гукнула:
— Іди сюди, дитино! Що ти там робиш із Любим другом?
Вони приєднались до товариства. Говорили про морський курорт, куди Вальтери мали незабаром поїхати.
Поверталися з прогулянки іншим шляхом — через Шату.
Дю Руа не говорив більш нічого. Він думав. Отже, якщо в цієї дівчинки стане сміливості, то він нарешті досягне мети! Вже три місяці він обплутував її непереможними тенетами своєї ніжності. Він спокушав її, полонив, завойовував. Він примусив її покохати себе — так, як тільки, він умів це робити. Він легко оволодів душею цієї легковажної лялечки.
Насамперед він добився, щоб вона відмовила панові де Казолю. Тепер він добився, щоб вона втекла з ним. Бо іншої ради не було.
Пані Вальтер — він це добре розумів — ніколи не згодиться віддати за нього свою дочку. Вона все ще кохає його, і вона кохатиме його вічно, із тим же нездоланним шалом. Він стримував її своєю розрахованою холодністю, але почував, як її пече безнадійна й непереможна жага. Ніколи він не зміг би умовити її. Ніколи вона не дозволила б йому одружитися з Сюзанною!
Але тільки-но дівчинка потрапить до його рук, він почне переговори з батьком, як рівний із рівним.
Обмірковуючи все це, Дю Руа відповідав уривчастими фразами на те, що йому говорили і чого він зовсім не слухав. Він отямився аж тоді, як в’їжджали в Париж.
Сюзанна теж була задумлива, і дзвіночки на четверні коней бриніли у неї у вухах. Перед нею стелилися великі, безмежні шляхи, осяяні нічним місячним світлом, темні ліси, крізь які вони проїжджатимуть, харчевні при дорозі і конюхи, що хапливо перепрягають коней, бо всі вже здогадуються, що за ними погоня.
Коли ландо під’їхало до палацу, Жоржа просили залишитись на обід. Але він відмовився і подавсь додому.
Перекусивши, він упорядкував свої папери, немов збирався в далеку подорож. Він спалив компрометуючі листи, заховав інші, написав декому з своїх приятелів.