— Ох, які ж вони кумедні, які смішні! Скажіть, може, тут є ще один? Я хочу негайно його бачити! Віль, піди до нього! Певно ж, тут є ще й третій, я хочу його бачити.
Чоловік здивовано спитав її:
— Як це третій, чому третій?
Маркіз мусив пояснити, перепрошуючи, бо він побоювався зятя. Він розповів, що доктор Бонфій прийшов до нього, а він привів його до Христіани, щоб знати його думку, бо дуже довіряє цьому досвідченому старому лікареві, який тут народився і сам відкрив це джерело.
Андермат, знизавши плечима, сказав, що його дружину лікуватиме тільки доктор Латон; це збентежило маркіза, і він почав міркувати, як залагодити справу, не прогнівавши свого дражливого лікаря.
Христіана спитала:
— Гонтран тут?
То був її брат.
Батько відповів:
— Так, уже чотири дні як приїхав із своїм приятелем, Полем Бретіньї, про якого часто згадував. Вони разом подорожують по Оверні. Побували вже на Мон-Дорі і в Ла Бурбулі, а наприкінці того тижня вирушать далі до Кан-талю.
Потім він спитав дочку, чи не хоче вона до сніданку відпочити після ночі, проведеної в поїзді, але Христіана сказала, що чудово виспалась у спальному вагоні і тепер тільки переодягнеться — на це їй досить однієї години, а потім вона хоче оглянути село і водолікарню.
Батько та чоловік пішли в свої кімнати, чекаючи, поки молода жінка збереться.
Незабаром вона їх покликала, і всі троє разом вийшли з готелю. Христіану відразу ж зачарувало село, що розкинулось серед лісу, в цій глибокій улоговині, неначе замкнуте з усіх сторін високими, як ті гори, каштанами. Ці чотирьохсотлітні велетні височіли скрізь — перед ворітьми, на подвір’ях, по вулицях; і всюди були фонтани — стоїть собі чорний камінь, у ньому дірочка, а з тої дірочки прозорою цівкою б’є вода і дугою падає в жолоб. Гострий запах зелені і стаєнь стояв під крислатими деревами;
овернки повагом ходили по вулицях або стояла біля своїх хат, і, заткнувши за пояс кужіль з чорною вовною, проворно пряли. На них були короткі спідниці, з-під яких виглядали худі ноги в синіх панчохах, корсажі з шлейками, полотняні сорочки з широкими рукавами, з яких виступали жилаві, сухі, кощаві руки.
Зненацька десь поблизу почулась якась чудна, деренчлива музика. Здавалось, що то хрипко звучить стара, розбита катеринка.
Христіана скрикнула:
— Що це таке?
Батько засміявся.
— Оркестр у казино. їх там четверо, а стільки гамору.
І підвів її до червоної, наліпленої на стіні якоїсь ферми
афіші, де чорними літерами оповіщалося:
АНВАЛЬСЬКЕ КАЗИНО
Субота, 6 липня Директор пан Петрюс Мартель з Одеона
Великий концерт під диригуванням маестро Сен-Ландрі (друга премія Консерваторії). Партію рояля виконує пан Жавель (перша премія Консерваторії).
Флейта — пан Нуаро (лауреат Консерваторії).
Контрабас — пан Нікорді, лауреат Брюссельської королівської Академії.
Після концерту велика вистава ЗАБЛУДИЛИСЯ В ЛІСІ Комедія на одну дію пана Пуантійє Дійові особи:
П’єр де Лапуант — пан Петрюс Мартель з Одеона.
Оскар Левейє— пан Птінівель з Водевіля.
Жан — пан Лапальм. з Великого театру в Бордо.
Філіппіна — панна Одлен з Одеона.
Оркестром під час вистави керуватиме теж маестро Сен-Ландрі.
Христіана читала вголос, сміялася, дивувалась.
Батько сказав:
— О, вони тебе потішать. Ходімо подивимось на них.
Вони звернули праворуч і зайшли в парк. Курортники поважно, не поспішаючи, гуляли по трьох алеях, підходили до джерела, пили воду і йшли собі. Деякі сиділи на лавочках, щось малюючи на піску ціпком або парасолькою. Вони зовсім не розмовляли, здавалося, не думали ні про що, були якісь ледь живі, сонні, паралізовані курортною нудьгою. Тільки чудернацькі звуки оркестру лунали в ніжному і тихому повітрі; з’явившись невідомо як і звідки, вони линули попід густим листям і ніби приводили в рух ці похмурі постаті.
— Христіано! — гукнув хтось.
Пані Андермат обернулась і побачила брата. Він підбіг, поцілував її, потиснув руку Андерматові і, взявши сестру під руку, повів уперед, лишивши батька з зятем позаду.
Розговорилися. Брат Христіани — високий, елегантний хлопець, сміхотливий, як і сестра, жвавий, як батько, був байдужий до всього на світі, але завжди заклопотаний однією думкою: де б дістати тисячу франків.
— Я думав, ти спиш, — казав він, — а то прийшов би тебе поцілувати. А тут ще Поль повів мене вранці до Турноельського замку.
— Що це за Поль? Ага, твій приятель!