Маркіз запитав:
— Це вони длубаються там, біля скелі?
— Так, так, вони.
Саме в цю мить обидва Оріолі швидко відійшли від начиненого порохом каменя, і вся юрба, що оточувала їх, кинулася врозтіч, як розгромлене військо. Всі бігли в напрямі до Ріома та Анваля і велика скеля, що розділяла виноградник навпіл, тепер самотньо височіла на кам’янистому пагорку, порослому травою, бо земля навколо неї була ще не оброблена.
Юрба на горі, тепер така ж густа, як і внизу, затремтіла від радісного нетерпіння, і гучний голос Петрюса Мартеля оповістив:
— Увага! Гніт уже горить.
Христіана затремтіла в напруженому чеканні. Але доктор прошепотів позаду неї:
— Ну, якщо вони заклали весь той шнур, що купували при мені, то його стане хвилин на десять.
Усі дивилися на камінь; раптом до нього підбіг чорний песик, якась шавка. Він оббіг кругом, понюхав і, певно, вловив якийсь підозрілий запах, бо почав щосили дзявкати, випроставши лапи, витягши хвоста, настовбурчивши шерсть на спині і нашорошивши вуха.
Сміх пробіг по натовпу, жорстокий сміх; сподівались, що собака не втече — не встигне. Потім почали гукати пса, чоловіки свистіли, жбурляли камінці, але вони не долітали, падали напівдорозі. Та песик стояв на тому ж місці і, дивлячись на скелю, шалено гавкав.
Христіану кинуло в дрож. її охопив гнітючий страх від думки, що собачку розірве вибухом; радість молодої жінки зів’яла, їй хотілося піти геть; пошепки, здригаючись від жаху, вона нервово лепетала:
— О Боже мій! О Боже мій! Його вб’є! Я не хочу бачити! Не хочу! Не хочу! Ходімо звідси…
її сусід, Поль Бретіньї, раптом підвівся і, не кажучи ні слова, щосили помчав на своїх довгих ногах униз, до скелі.
Почулися крики, сповнені жаху. В юрбі зчинився переполох, а песик, побачивши, що до нього біжить якийсь високий чоловік, сховався за скелю. Поль погнався за ним; собака перебіг на другий бік, і хвилину чи дві вони бігали навколо каменя, появляючись то з правого боку, то з лівого, ніби граючись у схованки.
Побачивши, нарешті, що собаки йому не впіймати, Бретіньї кинувся вгору по схилу, а песик знову люто загавкав.
Гнівні вигуки зустріли засапаного сміливця, бо люди не прощають тим, хто примусив їх тремтіти від страху. Хрис-тіані захопило дух від хвилювання, серце її несамовито калатало і вона притиснула руки до грудей. Геть розгубившись, молода жінка запитала:
— Вас хоч не поранено?
А Гонтран сердито кричав:
— Він збожеволів, цей осел! Завжди тільки дурниці робить! Я ще не бачив такого йолопа!
Раптом земля здригнулася, здибилася. Оглушливий вибух, підхоплений луною, струснув цілий край, з добру хвилину розлягався у горах, мов гарматні постріли.
Христіана побачила тільки, як посипався камінний град, і високий стовп куряви, здійнявшись угору, осідав на землю.
Одразу ж почулися пронизливі крики, і юрба, що стояла на горі, хвилею ринула вниз. Гурт кухарчуків вистрибом летів з пагорба, випередивши загін комедіантів, на чолі з Петрюсом Мартелем.
Три парасольки — синя, червона й біла — ледве втрималися: лавина мало не знесла їх.
І всі бігли — чоловіки, жінки, селяни, городяни. Падали, підводились і знову бігли, а два людські потоки, щойно відкинуті страхом, тепер знову котились по дорозі назустріч один одному, до місця вибуху, щоб зіткнутися і злитися там.
— Почекаймо трохи, поки вгамується ця цікавість, — мовив маркіз, — а тоді й собі підемо поглянути.
Інженер Обрі-Пастер, який ледве-ледве підвівся, сказав:
— А я піду по стежках назад у село. Мені тут більше нічого робити.
Він потиснув усім руки, вклонився і пішов.
Доктор Онора зник. Зайшла мова про нього. Маркіз дорікнув синові:
— Ти знаєш його тільки три дні, а весь час кепкуєш з нього; зрештою, ти образиш його.
Але Гонтран знизав плечима:
— О, це ж мудрець, славний скептик! Повір мені, він не розсердиться. Коли ми буваємо самі, то й він глузує, висміює всіх і все, починаючи з своїх хворих і тутешніх вод. Я подарую тобі почесний абонемент на купелі, якщо ти колись помітиш, що він розсердився на мої жарти.
Тим часом у долині, на місці розваленої скелі, зчинилося якесь незвичайне сум’яття. Величезна юрба клекотіла, люди штовхалися, галасували, — певно, чимось вражені, схвильовані.