Якраз у розпалі суперечки ввійшов Гонтран і, весело всміхаючись, сів у крісло. Мовчки слухав і страшенно потішався.
Коли банкір замовк, щоб перевести подих, його шурин підніс руку і крикнув:
— Прошу слова! То ви обидва лишилися без лікаря, так? Тоді я пропоную вам свого кандидата, доктора Онора, єдиного, хто має певну і непохитну думку про анвальську воду. Він прихшсує її іншим, але сам ні за що в світі не питиме. Хочете я піду покличу його? Переговори беру на себе.
Це був єдиний вихід, і Гонтрана попросили негайно привести лікаря. Маркіз, стурбований думкою про зміну режиму та лікування, хотів зараз же дізнатися, що скаже про це новий лікар, а Андерматові так само нетерпілося порадитись із ним про Христіану.
Вона чула крізь двері їхні голоси, але не дослухалась і не розуміла, про що йде мова. Тільки-но чоловік вийшов, вона скочила з ліжка, відбігла, немов од якогось небезпечного місця, і почала квапливо, без покоївки, одягатися, геть спантеличена від усіх цих подій.
їй здавалося, що весь довколишній світ змінився, житгя було вже не те, що вчора, і люди стали зовсім інші.
Знову почувся голос Андермата:
— А, любий Бретіньї, як поживаєте?
Він уже не казав йому «пане».
Другий голос відповів:
— Чудово, любий Андермате. Ви що, сьогодні вранці приїхали?
Христіана, що саме зачісувалась, так і завмерла з піднесеними вгору руками, їй перехопило дух. Вона мов бачила крізь стіну, як вони потиснули один одному руку. Сіла, не маючи сили стояти на ногах, і розпущене волосся знову впало їй на плечі.
Тепер говорив Поль, і вона всім тілом здригалася при кожному слові, що злітало з його уст. Кожне з тих слів, хоч вона й не вловлювала його значення, гучно відлунювало в її серці, наче хтось бив молотом по дзвону.
Раптом вона мало не промовила вголос: «Я ж люблю його… люблю», — ніби утверджуючи цим щось нове і пречудове, що рятувало її, втішало, виправдовувало перед власним сумлінням. Відчула зненацька себе певніше, випрямилась, миттю все вирішила. І знову почала зачісуватись, повторюючи пошепки:
— Мій коханець, от і все. Мій коханець.
І, щоб надати собі більшої певності, позбутись усякої тривоги, вона тут же, з палким переконанням, дала собі слово любити його безтямно, віддати йому своє життя, щастя, пожертвувати всім, як велить збуджений дух переможеного, але вибачливого серця, що шукає очищення у відданості й щирості.
Крізь стіну, яка розділяла їх, вона посилала йому поцілунки. Все скінчено: вона віддавалась йому безоглядно, як віддаються Богові. Кокетливе й уже хитре, але ще несміливе, полохливе дитя раптом умерло в ній, і народилася жінка, дозріла для пристрасного кохання, рішуча й наполеглива жінка, про яку досі говорила тільки прихована сила синіх очей, що надавала її ніжному, білому личку сміливого, майже зухвалого виразу.
Відчинилися двері, і вона, не обертаючись, не дивлячись якимось особливим, підсвідомим чуттям, угадала, що прийшов чоловік.
Він спитав:
— Ти скоро будеш готова? Ми зараз йдемо до купелі паралітика, подивимось, чи справді йому краще.
Христіана спокійно відповіла:
— Зараз, любий Вілю, за п’ять хвилин.
Але тут до кімнати зайшов Гонтран і покликав Андермата.
— Уявіть собі,— сказав він, — я зустрів у парку доктора Онора, цей бовдур теж відмовляється бути вашим лікарем — боїться інших. Торочить про порядність, етику, звичаї… «Можуть подумати…» «Це мало б такий вигляд…» Словом, такий же йолоп, як і його колеги. Далебі не думав я, що він такий ідіот.
Маркіз був приголомшений. Думка про те, що йому доведеться користуватись водами без лікаря, приймати ванну на п’ять хвилин довше, пити на склянку менше, ніж треба, наганяла на нього страх, бо він вірив, що всі дози, строки і стадії лікування визначено відповідно до закону природи, яка подбала за хворих, пустивши мінеральні води, і відкрила свої загадкові таємниці тільки лікарям, ніби натхненним і мудрим жерцям.
Він скрикнув:
— Та тут же умерти можна!.. Околієш, як собака, а жоден з цих добродіїв і вухом не поведе!
І його пойняв гнів, егоїстичний, шалений гнів людини, здоров’ю якої загрожує небезпека.
— Хіба ці мерзотники мають право так чинити? Вони ж беруть патент на свою практику, як крамарі на торгівлю! І повинні лікувати всіх, хто їм платить, як поїзд бере всіх пасажирів з квитками. Я напишу в газети про це неподобство.