— Це пан кюре сказав мені кілька слів у цій справі…—і замовк, боячись проговоритись і пошкодити своїм інтересам.
— У якій справі? Я нічого не знаю, — відповів барон, не розуміючи.
Тоді парубок наважився і, знизивши голос, сказав:
— У справі вашої служниці… Розалії.
Жанна здогадавшись, у чому річ, підвелась і пішла з дитиною на руках. Барон промовив:
— Підійдіть ближче, — і показав йому на стілець, де щойно сиділа Жанна.
Селянин зараз же сів, пробурмотівши:
— Спасибі за ласку.
Потім він почав чекати, ніби не маючи чого сказати. Після досить довгої мовчанки наважився, нарешті, приступити до діла і звів погляд до блакитного неба.
— А погода яка тепла для цієї пори! Хіба що для озимих тільки не дуже добра, — і він замовк.
Баронові урвався терпець, і він раптом запитав його сухим тоном:
— То це ви одружуєтеся з Розалією?
Підозріливий, як і всі нормандці, парубок відразу ж
збентежився.
Він відповів обачно, хоч і більш твердим тоном:
— Це, бачите, як вийде, можливо, що й так, а можливо, що й ні.
Але барона роздратували ці виверти.
— Та кажіть же прямо, чорт забирай, за цим ви прийшли сюди — чи ні? Берете ви її чи ні?
Збентежений парубок втупив очі в свої ноги:
— Якщо все буде так, як казав мені пан кюре, то я беру її; але як воно буде так, як каже пан Жюльєн, то я не хочу її брати.
— А що вам казав пан Жюльєн?
— Пан Жюльєн сказав мені, що матиму за нею півтори тисячі франків, а пан кюре сказав мені, що матиму двадцять тисяч. Я згоден, як буде двадцять тисяч, але зовсім не хочу, як буде тисяча п’ятсот франків.
Тоді баронеса, що сиділа в своєму кріслі й дивилася весь час на стурбоване обличчя парубка, почала дрібно сміятися. Селянин скоса незадоволено глянув на неї, не розуміючи причини цього сміху, і чекав відповіді.
Збентежений цим торгом барон відразу перебив його:
— Я казав панові кюре, що ви матимете в дожиттєве володіння ферму Барвіль, яка має перейти потім до дитини. Ферма варта двадцяти тисяч франків. Я ніколи не міняю свого слова. Згодні ви чи ні?
Парубок покірно й задоволено посміхнувся і раптом став балакучим:
— Ну, коли так, я не відмовлюсь. У цьому тільки й була затримка. Коли пан кюре казав мені про це, я тоді ж вирішив оженитись. Бігме, що так, до того ж я бажав стати в пригоді панові барону, який, гадаю, віддячив би мені за це. Бо так уже повелося між людьми, що коли хто робить кому-небудь послугу, то завжди йому віддячать за це пізніше. Але пан Жюльєн прийшов до мене і враз чую, що тільки півтори тисячі. Тоді я подумав: «Треба довідатись», — і прийшов до вас. Це не через те, що я не йняв віри, а через те, що просто хотів з’ясувати цю справу. Бо, як кажуть, дружба дружбою, а гроші лік люблять, чи не так, пане барон?
Щоб перепинити його, барон запитав:
— Коли ви хочете справити весілля?
Селянин знову став нерішучим, збентеженим. Нарешті він промовив запинаючись:
— А хіба ж ми не напишемо спершу папірця?
Тоді барон розгнівався:
— Та якого ж біса? Ви ж будете мати шлюбний документ, це найкращий папірець.
Селянин уперто правив своє:
— Але поки там що, ми можемо теж скласти і нашу умову, це не зашкодить ніколи.
Барон рішуче підвівся:
— Відповідайте — так чи ні, зараз же. Якщо ви не хочете, так і кажіть, бо в мене є інший претендент.
Острах мати суперника зовсім збив з пантелику хитрого нормандця. Він зважився і простяг руку, наче після купівлі корови.
— Переб’ємо руки, пане барон, справа скінчена. Тільки дурень від цього відмовиться.
Барон перебив руки, потім гукнув:
— Людівіно!
Куховарка висунула з вікна голову.
— Принесіть пляшку вина.
Вони випили, щоб сприснути угоду, і парубок пішов уже бадьорішою ходою.
Жюльєнові нічого не сказали про ці відвідини. Шлюбний контракт було складено у великій таємниці, потім, після разового оповіщення в церкві, справили весілля в понеділок уранці.
Одна з сусідок несла в церкві за молодими дитину, як певну запоруку майбутнього багатства. І ніхто в окрузі гіе дивувався — всі заздрили Дезіре Лекоку. В сорочці родився, — казали з лукавим усміхом, в якому не було, проте,
і тіні осуду.
Жюльєн учинив страшенний скандал, який скоротив
перебування тестя і тещі в Пеплі. Жанна розлучалася з ними без особливого смутку, бо Поль став тепер для неї невичерпним джерелом щастя.
IX
Коли Жанна зовсім видужала від пологів, було вирішено нанести візит Фурвілям і побувати з візитом у маркіза де Кутельє.