Щоразу, як вона бачила сина, їй здавалося, що розлука тривала років десять. З місяця в місяць він виростав, мужнів, з місяця в місяць вона старіла. Батько здавався їй братом, а тігка Лізон, яка, зів’явши в двадцять п’ять років, відтоді зовсім не постаріла, мала вигляд старшої сестри.
Пуле майже не вчився; він пробув два роки в четвертому класі, абияк пройшов третій і знов залишився на два роки в другому, а коли опинився в класі риторики, йому виповнилося вже двадцять років.
Він став високим білявим юнаком з густими бакенбардами і помітними вже вусами. Щонеділі сам приїздив тепер у Пепль. Він уже давно брав уроки верхової їзди і тому просто наймав коня і проїздив увесь шлях за дві години.
Зранку Жанна йшла йому назустріч із тіткою і бароном, який горбився все більше й ходив, як дідусь, заклавши руки за спину, ніби боявся впасти наперед і розбити собі носа.
Тихенько йшли вони по дорозі, іноді сідаючи над рівчаком і дивлячись удалечінь, чи не видно там вершника. Як тільки його помічали — чорну цяточку на білій лінії дороги, всі троє починали махати хустками; а він пускав свого коня галопом, щоб, як вихор, з’явитись перед ними, що страшенно лякало Жанну і Лізон і захоплювало діда, який кричав «браво» з ентузіазмом безсилої людини.
Хоч Поль на цілу голову переріс свою матір, вона все ще поводилася з ним, як з хлопчиком, і досі питаючи його:
— Чи не змерзли твої ніжки, Пуле?
Коли ж після сніданку він прогулювався перед ганком з цигаркою в зубах, вона відчиняла вікно й гукала йому:
— Не виходь без капелюха, благаю тебе, ти схопиш нежить.
Страшенний неспокій охоплював її, коли він від’їздив верхи вночі.
— Тільки не треба їхати надто швидко, мій маленький Пуле, будь розважливий, пам’ятай про свою бідну матір, яка буде в розпачі, коли з тобою що-небудь скоїться.
І от одного разу в суботу вранці вона одержала листа від Поля, в якому він писав, що не приїде в неділю, бо друзі влаштовують прогулянку і запросили його.
Всю неділю промучилась вона від неспокою, ніби їй загрожувало якесь нещастя; а в четвер, не маючи більше сили стримувати себе, поїхала в Гавр.
їй здалося, що з ним сталась якась зміна, але яка саме, вона не могла зрозуміти. Він здавався збудженим, голос його звучав якось більш мужньо. І раптом він сказав їй цілком звичайну річ:
— Знаєш, мамо, коли вже ти сьогодні приїхала, я не приїду і в цю неділю в Пепль, бо ми знову влаштовуємо гуляння.
Вона зовсім остовпіла, вражена цим, ніби він сказав, що збирається їхати в Америку; потім, схаменувшись, запитала:
— О Пуле, що з тобою? Скажи мені, що сталось?
Він почав сміятись і поцілував її.
— Та нічогісінько, мамо. Я хочу повеселитися з друзями, це ж у мої літа так натурально.
Вона не знайшла, що відповісти. А коли залишилася сама в кареті, дивні думки обсіли її. Вона не впізнавала більш свого Пуле, свого колишнього маленького Пуле. Вона вперше зрозуміла, що він уже дорослий, що він не належить їй, що він іде своєю власною дорогою, не турбуючись про старих. їй здавалося, що він змінився за один день. Як, невже цей дужий бородатий парубійко, який стверджує свою волю, невже ж то був її син, її маленький хлопчик, який примушував її колись пересаджувати салат?
Протягом трьох місяців Поль тільки зрідка відвідував своїх рідних, завжди з очевидним бажанням поїхати якнайшвидше, щоразу шукаючи, як би урвати хоч годину. Жанна тривожилась, але барон втішав її, повторюючи:
— Дай йому спокій; адже хлопцеві вже двадцять років!
Але одного ранку якийсь стариган, досить погано вдягнений, запитав французькою мовою з німецьким акцентом «пані фіконтесу», після довгих церемонних поклонів вийняв з кишені брудний бумажник і, заявивши: «Я маю для фас маленький папірець», — простяг розгортаючи шматок засмальцьованого паперу. Вона прочитала, перечитала знов, подивилась на єврея, перечитала ще раз і спитала:
— Що це таке?
Відвідувач улесливо пояснив:
— Я фам зараз скажу: Фаш син, маф потребу в деяких грошах, і тому, що я снав, що фи тобра мати, я позичив йому на його потреби невеличку суму.
Жанна вся тремтіла.,
— Але чому ж він не попросив у мене?
Єврей довго пояснював, що Поль мусив виплатити картярський борг, заплатити треба було вранці другого дня, а тому, що Поль ще неповнолітній, ніхто йому не хотів позичити, що ім’я Поля було б скомпрометовано, коли о він не зробив послуги Полеві.