На третій день своєї праці над діатоміями Геплей відкрив новий вид у місцевій фауні. Він працював пізно ввечері з мікроскопом, і єдиним джерелом світла в кімнаті була сліпучо-ясна невеличка лампа з зеленим абажуром спеціальної форми. Як в усіх досвідчених мікроскопістів, його обидва ока були розплющені. Це єдиний засіб уникнути надмірної втоми. Одним оком він дивився в пристрій і бачив перед собою виразне й чітке округле поле, по якому поволі посувалася бура діатомія. Друге розплющене Геплеєве око ні до чого не додивлялося. В Геплея була лише неясна свідомість, що внизу перед ним – мідна поверхня мікроскопа, освітлена частина скатерки, аркуш паперу для нотаток і ніжка лампи, а навколо – темна кімната.
Раптом його увага зосередилася на тому, що бачило саме це друге око. Скатерка була з тієї матерії, що її крамарі звуть килимовою, доволі ясного·кольору. Вона була заткана золотом з невеликою домішкою кармазину та блідої блакиті на сіруватому тлі. В одному місці узір, здавалося, трохи перемістився, і там начебто тремтіли і пересувались фарби.
Геплей враз підвів голову і подивився обома очима. З подиву він аж рота роззявив.
На скатерці сиділа велика нетля, чи ні, – метелик, крила в неї були розгорнуті, як у метелика!
Дивна річ, як це могла вона опинитись у кімнаті – адже вікна були зачинені. Дивно було й те, що вона не привернула його уваги, коли летіла туди, де тепер сидить. Дивно, що вона своїми фарбами гармоніювала зі скатеркою. Але ще більше вражало те, що йому, Геплеєві, славетному ентомологові, ця нетля була абсолютно невідома. Ні, не була вона маною. Отепер вона поволі повзла до ніжки лампи.
– Далебі, новий рід! І в Англії! – скрикнув Геплей, втупивши в нетлю очі.
І раптом він згадав Повкінза. Ніщо не могло б більше розлютувати Повкінза... А Повкінз помер!
Щось у голові і тулубі нетлі почало нагадувати йому Повкінза саме так, як воно було з шаховим королем.
– Проклятий Повкінз! – сказав Геплей. – Але я мушу піймати її.
І роздивляючись навкруги, чи не знайде чого напохваті, щоб накрити нетлю, він поволі підвівся. Раптом нетля пурхнула, вдарилась об край абажура – Геплей почув цей звук – і щезла в тіні.
Ту ж мить Геплей скинув абажура, так що вся кімната освітилася. Нетля десь зникла, але незабаром Геплеєве досвідчене око помітило її на шпалерах біля дверей. Він попрямував до неї з абажуром в руках, щоб накрити її. Та перш ніж він наблизився, нетля знялась угору і почала літати по кімнаті. Як і всі подібні до неї істоти, вона літала, поривчасто зупинялась і міняла напрямок, немов зникаючи в одному місці і знов з’являючись в іншому. Одного разу Геплей був націлився на неї абажуром, та схибив; не влучив він і вдруге.
Третього разу він ударив абажуром по мікроскопі. Прилад похитнувсь, зачепив лампу, перекинув її і гучно гримнувся на підлогу. Лампа покотилася по столі і, на щастя, погасла. Геплей залишився в темряві. Здригнувшись, він відчув, що дивна нетля черкнулась об його обличчя.
Від цього можна було з глузду зсунутись. У нього не було світла. Якщо він відчинить двері, нетля зникне. Майже виразно бачив він у темряві Повкінза, що глузував з його. Повкінз завжди огидно сміявся. Геплей шалено вилаявсь і тупнув ногою.
Незабаром хтось боязко постукав у двері. Потім двері дуже поволі відхилились, – на один фут, не більше. Поза рожевим полум’ям свічки показалося перелякане обличчя його господині; на сивому її волоссі був нічний чепець, а плечі прикривало якесь пурпурове вбрання.
– Що це за жахливий гуркіт? – спитала вона. – Може, що...
Дивна нетля з’явилася знов, пурхаючи біля прочинених дверей.
– Зачиніть двері! – гукнув Геплей і прожогом кинувся до жінки.
Вона похопилася грюкнути дверима. Геплей залишився сам у темряві. Незабаром він почув серед тиші, як його господиня щодуху бігла сходами нагору, зачиняла двері і тягла по підлозі щось важке, щоб заставити двері.
Геплей зрозумів, що його поведінка і весь вигляд десь, певно, видалися їй дивними і жахливими. А будь вона проклята, та нетля! Та й Повкінз удвох із нею! Проте йому шкода було загубити нетлю. Він навпомацки пройшов до передпокою і знайшов сірники, причому, не помітивши свого циліндра, скинув його на землю, і той впав з таким гуркотом, немов хто забарабанив. Запаливши свічку, Геплей повернувся до вітальні. Нетлі й сліду не було. Проте якусь мить йому здавалось, ніби вона літає навколо його голови. Раптом він надумався облишили нетлю і лягти спати. Але він надто розхвилювався. Всю ніч не давали йому спати сни про нетлю, Повкінза та господиню. Двічі він уставав і встромляв голову у холодну воду.