Цього разу шукав він недовго. Гроші їхні вже доходили краю. Щоб розтягти їх хоч трошки на довше, вони вирішили розлучитися із своєю дорогою Дінґс і помістити цю маленьку особу до громадських ясел, яких у місті було безліч. Взагалі заведено було дітей віддавати туди. Промислова емансипація жіноцтва і тісно зв’язаний з цим розпад хатнього життя спричинились до того, що ясла зробилися конче потрібні всім, за винятком людей дуже багатих або старомодних. У яслах діти знаходили добрий догляд і діставали розумне виховання, що було не під силу окремим родинам. Існували ясла різних типів і класів, починаючи з найбагатших і кінчаючи яслами Робітничого Товариства, де дітям давали безплатний притулок, який вони мусили відробляти згодом.
Дентон і Елізабета, як чудні, старомодні люди, повні ідей дев’ятнадцятого віку, всією душею ненавиділи ці вигідні установи і з великим болем віднесли свою дівчинку до одної з них.
Їх зустріла поважна на вигляд пані у форменій одежі. Вона поводилася енергійно і різко, доки Елізабета не розплакалась, коли їй нагадали, що треба розлучитись з дитиною. Спочатку поважна жінка здивувалася на таке незвичайне в цих установах почуття, а потім раптом розчулилась і так щиро почала заспокоювати її, що Елізабета була їй потім вдячна довіку.
Батьків провели в простору кімнату, де на заставленій цяцьками підлозі сиділи під доглядом кількох няньок сотні дволітніх дівчаток. То була зала дволіток. Двоє няньок підійшли і взяли Дінґс. Елізабета ревнивими очима дивилась, як вони понесли її дівчатко. Вони були ласкаві, безперечно ласкаві, проте...
Час був вертатись. Дінґс уже сиділа в куточку на підлозі з повними руками цяцьок, майже зовсім заховавшись за своїми несподіваними скарбами. Вона так захопилася забавками, що зовсім не помітила, як батьки пішли. Їм навіть не дозволили попрощатися з нею, щоб не хвилювати її.
На дверях Елізабета обернулась, щоб востаннє поглянути на свою доньку. Ой, лишенько! Дінґс покинула цяцьки і стояла, вражено дивлячись їй услід. Елізабеті перехопило дух. Наглядачка ласкаво штовхнула її вперед і зачинила двері. «Ви незабаром знову можете прийти сюди», – сказала поважна пані з несподіваною ніжністю в очах. Елізабета дивилась на неї порожнім поглядом. «Я кажу, що вам можна знову незабаром прийти сюди», – ще раз сказала поважна жінка, і за хвилину Елізабета вже плакала в її обіймах. Так наглядачка придбала собі і Дентонове серце.
Минуло три тижні. В молодого подружжя не лишилося й копійки. Перед ними був один шлях – іти до Робітничого Товариства. Коли вони не заплатили за тиждень за помешкання, в них забрали рештки їх злиденного майна, а їм самим без ніяких церемоній показали на двері з готелю. Елізабета йшла пасажем до сходів, що вели на нерухому смугу вулиці, надто приголомшена, щоб про щось думати. Дентон був зостався позаду, кінчаючи прикру і зайву розмову з швейцаром, а потім кинувся доганяти дружину, червоний і роздратований. Наздогнавши, він пішов повільніше, і вони мовчки зійшли нагору. Побачили два вільні місця і посідали.
– Нам ще не треба йти туди? – спитала Елізабета.
– Ні, – відповів Дентон. – Доки не зголодніємо.
Вони замовкли.
Елізабета шукала, на чому б спинити погляд, і не знайшла нічого. Праворуч гуркотіли шляхи на схід, ліворуч – у протилежному напрямку, і скрізь комашився натовп. Над головою, по натягнутій кодолі бігала туди й сюди, вимахуючи руками, валка людей у блазенському вбранні. На грудях і на спині кожному була величезна літера. Разом усі літери складали слова:
«Перкінджеві травні пілюлі».
Квола маленька жінка в жахливому вбранні з грубого синього полотна показала дівчинці, що була з нею, на одного чоловіка з цієї живої метушливої реклами.
– Дивись! Он твій батько.
– Котрий? – спитала дівчинка.
– Отой з червоним намащеним носом, – пояснила жінка.
Дівчинка заплакала, і Елізабета відчула, що їй теж сльози набігають на очі.
– Ну, ну, дивись он, що він виробляє ногами, – сказала жінка, силкуючись згладити тяжке враження. – Бачиш?
На чолі будинку з правого боку без упину крутилося здоровенне сліпуче-яскраве кружало чарівних барв, і на йому займались і гасли слова:
«Чи не паморочиться вам у голові?»