Другого вечора навчання вже не видалося йому таким жахливим, як вперше, а третього – то й зовсім було легко, і Блент навіть похвалив свого учня. Четвертого дня Дентон почав уважати, що тхоролиций робітник, власне, мабуть, добрий боягуз. Минуло два тижні надсадної праці вдень і гарячкового навчання вечорами. Блент присягався, що зроду не мав такого здібного учня, і цілу ніч після того Дентонові снились удари, запотиличники, повибивані очі і всякі бойові хитрощі. Ввесь той час його ніхто не займав, боячись Блента. Потім несподівано стався другий вибух. Одного дня Блент не прийшов на роботу, – він потім признався, що зробив те навмисне. Цілий нудний ранок Білявий, похваляючись, нетерпляче чекав перерви між двома змінами. Він нічого не знав про вечірнє навчання і задирливо натякав Дентонові та іншим, що збирається дещо вчинити, не зовсім приємне декому.
Білявого товариші не дуже полюбляли; після перерви вони без особливої цікавости висипали з робітні подивитись, як він завдасть новакові прочухана. Проте їх настрій відразу змінився, коли Білявий, починаючи бійку, спробував був ударити Дентона в лице, а той надзвичайно спритно ухилився, схопив його сам і кинув з такою силою, що ноги Білявого майнули в повітрі, і в наступну мить голова його опинилася на тій самій купі попелу, де колись спочивала Дентонова голова. Білявий зірвався на ноги, ще блідіший, ніж звичайно, і з лайкою кинувся на Дентона, щоб навіки скалічити його. Кілька разів вони невдало стинались, кілька разів Білявий без наслідку нападав, і це помітно збільшувало його тривогу. Все скінчилося на тому, що він ще раз опинився на землі, а Дентон душив йому коліном груди, вп’явшись руками в його горло. Білявому виступили на очі сльози, почорніло лице. Він пробував пояснити непорозуміння, показуючи зламаний палець, і хрипко щось белькотів висолопленим язиком. З того, як сприйняли цю подію глядачі, було ясно, що Дентон зробився найпопулярнішою людиною в робітні.
Він з належною обережністю пустив свого супротивника і звівся на ноги. Його кров неначе обернулась у рідкий огонь, в усьому тілі почувалась надприродна легкість і сила. Думка, що він мученик цивілізації і раб машини, вивітрилася з його свідомости. Він був мужчина і спромігся завоювати собі місце серед інших мужчин.
Тхоролиций чолов’яга перший підійшов до нього і поплескав його по плечах. Той робітник, що колись пропонував був йому бляшанку з олією, сяяв, як сонце, щиро вітаючи його... Дентон не йняв собі віри, що недавно вдававсь у відчай.
Тепер його посідала певність, що він не тільки повинен усе витерпіти, а й може зробити це. Ввечері, сидячи на своєму вбогому ліжку, він викладав Елізабеті свої нові погляди. Одну половину його обличчя вкривали синці і шрами. Елізабета ні з ким не билася, ніхто не плескав її по плечах, на лиці в неї не горіли свіжі синці, – лише блідість заливала його та кілька нових ліній залягло в куточках губів. Елізабета була жінка і мала свій жіночий талан. Вона мовчки слухала Дентона, пильно дивлячись йому в лице.
– Я почуваю, що є щось, – говорив він, пойнятий новим пророчим настроєм, – якийсь безнастанний розвиток – суть буття, в якому ми існуємо, рухаємося, провадимо наше власне життя. Воно почалося п’ятдесят чи сто мільйонів років тому, воно росте, шириться і неухильно посувається вперед, – уперед, до неприступного нам світу, туди, де знайдеться виправдання всьому сучасному – і моїй бійці, і цим синцям, і всім нашим стражданням. Воно – різець, – так, різець в руках у творця! Коли б тільки міг я віддати тобі своє почуття! Але ти сама відчуєш, я знаю, люба моя, ти відчуєш!
– Ні, – вимовила вона тихо, – я не відчую.
– Може, і я так думав би...
Вона похитала головою.
– Ні, – сказала вона вдруге. – Я теж багато думала. Твої слова не переконують мене.
Вона сміливо і рішучо глянула йому в лице.
– Я ненавиджу це! – сказала вона, задихаючись. – Ти не розумієш, не думаєш! Був час, коли я вірила всьому, що ти казав. Але тепер я порозумнішала. Ти чоловік, ти можеш битися, прокладати собі дорогу. Тобі не страшні синці. Ти можеш бути брутальним, потворним, і все ж зостаєшся чоловіком. Так, це додає тобі сили, робить з тебе справжнього чоловіка. Зі свого погляду ти маєш рацію. Та ми, жінки, неподібні до вас. Ми зовсім інші. Ми надто рано цивілізувались. Цей підземний світ не для нас.