Впустивши почуття, його уява стояла тепер осторонь, як почтивий лакей, що зробив своє діло.
– Далебі, – скрикнув Біндон, – я буду її мати! Хай я вмру, а вона буде моя! А того хлопчину!..
Після розмови з лікарем, випивши на покуту за вчорашню гульню гірких ліків, полагіднілий, але повний незламної рішучости, Біндон вирядився до Меріса. Він застав його до краю пригніченого, приниженого, зруйнованого. В ньому промовляло тепер тільки почуття самоохорони. Щоб повернути собі втрачене становище в світі, він ладен був продати і душу і тіло, а що вже казати про інтереси непокірної дочки. Між ним і Біндоном відбулася серйозна розмова, вони порозумілися між собою і ухвалили чинити так, щоб заблукане молоде подружжя зубожіло, і навіть по змозі прискорити цей дисциплінарний крок, використавши Бендонів вплив у фінансових колах.
– А потім? – спитав Меріс.
– Потім вони потраплять до Робітничого Товариства і вберуться в синє полотно.
– Ну, а далі?
– Далі вони розлучаться, – сказав Біндон і на хвилину задумався над перспективою, що розгорталася перед ним. Суворий вікторіанський закон про шлюбну розлуку віддавна надзвичайно пом’якшав, і кожне подружжя могло розлучитися з тисячі різних приводів.
Раптом Біндон зірвавсь зі стільця на ноги, здивувавши не тільки Меріса, а й себе самого.
– Вона розлучиться з ним! – вигукнув він. – Я хочу цього і свого допнуся! Далебі, так воно й буде! Треба знеславити його, і їй доведеться розійтися з ним. Я розчавлю його, зітру на порох!
Остання думка ще більше розпалила його, і він почав, наче розгніваний Юпітер, ходити туди й сюди по маленькій конторі.
– Я буду її мати! Вона буде моя! – вигукнув він. – Ні бог, ні диявол не врятують її від мене.
Його пристрасть до решти вивітрилась у цих словах, і лишилося саме тільки блазенське викривляння. Він стояв у героїчній позі і стоїчно нехтував гострий біль в середині. Меріс сидів у приплесканій пневматичній шапочці і видимо був дуже вражений.
Отак трапилося, що Біндон енергійно прихопився до своєї руївничої роботи і став лихим генієм Елізабети, надзвичайно вміло використовуючи найдрібніші переваги, які мали за тих часів багаті люди над своїми ближніми. Це аж ніяк не заважало йому шукати собі потішення в релігії. Час від часу він відвідував цікавого, досвідченого і приємного панотця Гейсманітської секти Ізідиного культу, сповідався перед ним, виставляючи свою дрібненьку підлоту за страшний богоненависний порок, і цікавий, досвідчений, приємний панотець, репрезентуючи неземні сили, шанобливо вдавав подив і жах, накладав на Біндона легку, необтяжливу покуту і радив йому пожити на самоті, в котромусь із монастирів, повному повітря і прохолоди, гігієнічному, елегантному, дуже вигідному для витончених заможних грішників з попсованим нутром. З таких екскурсій Біндон повертався до Лондона з обновленою енергією і пристрастю і провадив далі свої махінації. Часом він здіймався на одну галерею, геть угорі, над рухомими шляхами. Звідти видно було вхід до бараків Робітничого Товариства в тому кварталі, де знайшли собі притулок Дентон і Елізабета. І нарешті побачив він одного разу, як туди входила Елізабета. Пристрасть спалахнула в ньому з новою силою.
Отже, перша частина його плану здійснилась, і він міг піти до Меріса і сповістити його, що молоде подружжя дожилося до відчаю.
– Тепер ваша черга братися до діла, – сказав він, – і виявити всю свою батьківську ніжність. Вона вже кілька місяців ходить у синьому полотні; вони туляться в одній з халуп Робітничого Товариства, а дитина їхня вмерла. Тепер вона зрозуміла, сердешна дівчина, чого вартий її чоловік і який він їй оборонець. Тепер вона побачить усе в іншому світлі. Підіть ви до неї, – мені поки що не можна показувати, що я причетний до цієї справи, – і натякніть, що їй конче треба розлучитися з ним.