Коли містер Кейв удруге виразно побачив малюнок, – то був краєвид уздовж долини. Трапилося те за тиждень після першого разу, і цей переміжок часу не дав йому нічого, крім принадних, але незадовольняючих виблисків та деякого корисного досвіду. Тепер краєвид видавався іншим, але Кейв був певний, – і цю чудну впевненість цілком ствердили його дальші спостереження, – що дивився він обидва рази на той дивний світ з того самого місця, дарма що в різному напрямку. Довге чоло того великого будинку, що його дах він бачив перше внизу просто себе, тепер виднілося в перспективі. Містер Кейв упізнав його дах. Перед чолом містилася масивна довжелезна тераса, а внизу, біля середини тераси, на деякій відстані одна від одної височіли височенні стрункі щогли з прикріпленими до них невеличкими блискучими предметами, де відбивалося сонце, що заходило. Про значення тих невеличких предметів містер Кейв догадався лише пізніше, коли описував цю сцену містерові Вейсу. Тераса нависала над хащею пишної чарівної рослинности, а далі тягся широкий моріжок, на якому спочивали якісь приземкуваті істоти, схожі формою на жуків, тільки значно більші. Поза моріжком стелився розкішно вибрукуваний рожевим каменем шлях; ще далі, облямована буйною червоною травою, тяглася долиною вздовж далеких скель дзеркальна водна поверхня. Повітря, здавалось, виповняли зграї великих птахів, літаючи величними кривими; a по той бік ріки підносилися численні пишно пофарблені будівлі, що леліли металевою різьбою і гранками серед лісу дерев, подібних до мохів та обрісників. Раптом щось промайнуло кілька разів крізь увесь малюнок, немов помах самоцвітами оздобленого віяла або тріпотіння крила, і якесь обличчя, певніше – верхня частина обличчя з дуже великими очима з’явилась немов біля самого лиця містера Кейва, але ніби по той бік кришталю. Містера Кейва перелякала і вразила цілковита реальність тих очей, аж він відхилився, щоб подивитися позад кришталю. Він так заглибився в свої спостереження, що був наче приголомшений, побачивши себе в холодній темряві своєї маленької крамнички з її звичним пахом метилу, цвілі й занепаду. А поки він розглядався навкруги, блискучий кришталь почав меркнути і незабаром зовсім згас.
Отакі були перші загальні враження містера Кейва. Вся історія його видив напрочуд точна і докладна. З самого початку, тільки долина майнула перед його очима, це дивно вразило його уяву, а коли потім він почав обмірковувати подробиці того видовища, його захоплення обернулось на пристрасть. Він занедбав справи і думав лише про той час, коли можна буде повернутися до спостережень. І от через кілька тижнів після того, як він уперше побачив долину, прийшли ті два покупці, що настирливо намагалися купити кришталь, і йому ледве пощастило врятувати його від продажу, як я вже розповідав.
Тепер, коли це вже зробилося таємницею містера Кейва, він ставився до неї як до найбільшого чуда, як до речі, на яку можна потайки глянути, підкравшись нишком, подібно до того, як зазирають діти в садок, куди їм заборонено ходити. Але містер Вейс, молодий учений-дослідник, мав особливо чіткий і послідовний склад розуму. Скоро кришталь та його історія стали йому відомі, а побачена на власні очі фосфоресценція впевнила його, що справді в словах містера Кейва існувало зерно істини, – він узявся систематично досліджувати цю справу. Містер же Кейв якраз почав учащати до нього, щоб потішитися видовищем дивної країни, і з’являвся щовечора з пів на дев’ятої до пів на одинадцяту, а часом і вдень, коли містера Вейса не було вдома. Він приходив також і по суботах, після обіду. Отже містер Вейс з самого початку старанно все записував, і то цій його науковій методі маємо ми дякувати за те, що було доведемо зв’язок поміж напрямом, в якому первісний промінь потрапляв до кришталю, і змістом малюнку. Поклавши кришталь у скриньку з проверченою в ній маленькою діркою, щоб пропустити стимулюючий промінь, і перепинивши за допомогою голландської сажі доступ світла куди не треба, містер Вейс значно поліпшив умови спостереження; незабаром це дало їм спроможність споглядати долину в будь-якому напрямку.