Проклавши отак дорогу для дальшого, ми можемо дати тепер коротенький звіт і про химерний світ усередині кришталю. Спостерігав змальовані тут речі лише містер Кейв, і метода праці в обох була завжди однакова: містер Кейв дивився в кришталь і переказував свої спостереження, а містер Вейс (він ще студентом навчився такої мудрої штуки – писати в темряві) стисло занотовував його слова. Коли кришталь погасав, його виймали зі скриньки, клали на своє місце і знов засвічували електрику. Містер Вейс розпитував і навідними зауваженнями з’ясовував те, що залишилось було незрозумілим. І справді нічого не могло бути менш примарного та реальнішого за все це.
Увагу містера Кейва скоро привернули до себе подібні до птахів істоти, що їх він таку велику кількість щоразу бачив під час своїх попередніх спостережень. Його перше враження незабаром змінилось, і він якийсь час уважав, що то денна порода кажанів. Потім йому спала на думку досить кумедна річ – що то, мабуть, херувими. В них були округлі голови, дивно подібні до людських, і це саме очі одного з них так налякали містера Кейва під час його другого спостереження. Вони мали широкі сріблясті крила без пер, майже такі ж блискучі, як луска в риби, щойно витягненої з води, і так само ніжно мінились вони різними барвами. Ці крила відрізнялися від звичайної, відомої містерові Вейсу будови крил в птахів чи то в кажанів; вони були прикріплені до вигнутих ребер і, наче проміння, виходили просто з тіла. Найкраще віддамо їхній вигляд, коли уявимо собі крила метелика на вигнутих ребрах. Тіло було невелике і мало під самим ротом два жмути хапальних органів, подібних до помацків. Хоч це й видавалось містерові Вейсу неймовірним, проте він кінець-кінцем цілком переконався, що саме цим істотам належали великі будівлі, майже людські на взір, і розкішний сад, що надавав такого чудового вигляду розлогій долині. Між іншим, ті будівлі, як відзначив містер Кейв, відрізнялись ще тим, що не мали дверей, а великі округлі навстіж відчинені вікна були за входи і виходи цим істотам. Спираючись на свої помацки і склавши крила так, що крила робились як патичок завбільшки, вони стрибали всередину. Але поміж ними була ще безліч істот з меншими крилами, схожих на великих бабок, нетлів чи летючих жуків, а по моріжку ліниво лазили туди й сюди блискучо-барвисті велетенські земляні жуки. Крім того, на шляху та терасі виднілися ще якісь істоти, подібні до великих мух, але безкрилі; вони заклопотано шкандибали, підстрибуючи на своїх схожих на руки помацках.
Ми вже згадували про блискучі предмети на тих щоглах, що стояли проти тераси найближчого будинку. Уважно придивившись одного особливо ясного дня до одної з цих щогл, містер Кейв зробив висновок, що блискучий предмет був точнісінько такий самий кришталь, як той, куди він дивився. А ще пильніше спостереження переконало його в тому, що й на кожній з майже двадцятьох щогл, видних у далечині, містилися тотожні предмети.
Часом та чи та велика летюча істота підлітала ближче і, склавши крила та обхопивши кількома своїми помацками щоглу, пильно дивилась у кришталь, іноді з чверть години. І ціла низка спостережень, зроблених за порадою містера Вейса, переконала обох спостережників, що, скільки це стосувалось до того химерного світу, кришталь, в який і містер Кейв і летюча істота вглядалися в цей час, містився на вершку найдальшої від тераси щогли, і що принаймні раз один з мешканців того іншого світу глянув у лице містерові Кейву, коли той поринув у свої спостереження.
Отакі істотні факти цієї предивної історії. Якщо ми не відкинемо її зовсім, визнавши за дотепну вигадку містера Вейса, нам доведеться припустити одну з двох можливостей: або кришталь містера Кейва існував одночасно в двох світах, і коли його переміщали в одному, він проте залишався непорушним у другому, а це скидається на цілковиту дурницю; або ж між ним і тотожним йому кришталем другого світу був якийсь особливий зв’язок і те, що бачили всередині кришталю в цьому світі, за належних умовин міг побачити спостережник відповідного кришталю в другому світі, – і навпаки. Щоправда, нам невідомо, як саме обидва кришталі могли бути зв’язані один з одним, та за нашого віку ми знаємо взагалі досить, щоб зрозуміти, що це не зовсім неможливо. Цей погляд щодо зв’язку поміж кришталями був припущенням; воно спало на думку містерові Вейсу, і мені принаймні здається цілком імовірним...