На жаль, Плятнерова огида до розтинання тіла після смерти, мабуть, назавжди перешкодить безсумнівно довести, що в усіх його органах правий і лівий боки обопільно перемістилися. А вірогідність його пригоди найбільше й залежить саме від цього факту. Нема такого способу, щоб можна було, пересуваючи людину в просторіні, як розуміють це слово звичайні люди, викликати цим переміщення його боків. Хоч би там що ви робили, а все ж її правий бік залишиться правим, а лівий лівим. Щоправда, ви можете зробити це з ідеально тонким і пласким предметом. Вирізавши з паперу якусь фігуру, фігуру, що мала б правий і лівий бік, і просто її перевернувши, ви перемістите її боки. Інакше стоїть справа з кубічними тілами. Теоретики математики кажуть нам, що єдиний спосіб перемінити в кубічного тіла правий бік на лівий і навпаки полягає в тім, щоб витягти тіло з відомого нам простору, із звичайних обставин, і помістити кудись поза просторінню. Безперечно, це трохи незрозуміло й неясно, але кожна обізнана з математикою людина переконає читача в справедливості цього твердження. Вживши технічного терміну, ми можемо сказати, що цікаве переміщення правого й лівого боків у Плятнера є доказ того, що він з нашої просторіні потрапив до так званого четвертого виміру, а потім знов повернувся в наш світ. Якщо ми не хочемо вважати себе за жертв старанно обміркованої, безцільної містифікації, то мусимо повірити, що Плятнерова пригода – суща правда, а не вигадка.
Усе це стосується до реальних фактів. Перейдімо тепер до того незвичайного явища, що супроводило тимчасове зникнення Плятнера з нашого світу. Виявляється, що в Сессексвілській приватній школі Плятнер був не тільки за вчителя нових мов, а викладав також хімію, комерційну географію, бухгалтерію, стенографію, малювання та інші додаткові предмети, що на них звертала увагу вигадлива фантазія батьків його учнів. Він мало, або й зовсім не був обізнаний з цими різноманітними дисциплінами, та школа другого ступеня тим і відрізняється від урядових і початкових шкіл, що в ній для вчителя вважають за найголовніше, власне кажучи, не так знання, як високу моральність і джентльменство. В хімії він був особливо недосвідчений, не знаючи, за його словом, нічого крім теорії Трьох Газів (невідомо яких саме). А як учні, почавши з цілковитого незнання, всі свої знання діставали тільки від нього, то це його неуцтво не заважало деякий час ні йому, ні будь-кому іншому. Згодом до школи вступив маленький хлопчик, на ім’я Вібл. Видимо, котрийсь з його родичів був такий зловмисний, що розвинув у ньому надзвичайну допитливість. Хлопчик стежив за Плятнеровими лекціями з пильною цікавістю і, щоб показати вчителеві свою ретельність, час від часу приносив йому різні речовини для аналізу. Підлещений цим доказом своєї здібности збуджувати цікавість і певний цілковитого неуцтва хлопчини, Плятнер робив аналізи і навіть давав загальні пояснення щодо складу тих речовин. Кінець кінцем учень так підохотив його, що він дістав собі книжку з аналітичної хімії і почав студіювати її, чергуючи в класі вечорами. Він дуже здивувався, знайшовши, що хімія – цікавий предмет.
До цього часу в Плятнеровій історії нема нічого незвичайного, коли це на сцені з’являється зеленкуватий порошок. На жаль, походження його, здається, лишилося невідомим. Вібл плутано розповідає, ніби він знайшов його в якомусь пакунку в покинутій вапнярці близько Давнзу. Для Плятнера, а може, й для родини самого Вібла, було б зовсім не погано, коли б до цього порошку відразу, там-таки, де його знайдено, піднесли сірника. Молодий джентльмен, мабуть, приніс порошок до школи не в пакунку, а в звичайній восьмиунційовій мензурці, заткнутій газетним папером. Він віддав її Плятнерові, коли скінчилися лекції. Того дня чотирьох хлопчиків було залишено в школі після молитви, щоб вони надолужили деякі прогалини в своїх знаннях, і Плятнер доглядав їх у маленькому класі, де звичайно відбувалися лекції з хімії. Все приладдя до практичних вправ у хімії в Сессексвілській школі, як здебільшого по всіх приватних школах округи, визначалося суворою простістю. Воно переховувалось у невеликій шафовці, що стояла в ніші і була не місткіша за дорожню скриню. Плятнерові, напевно, обридло сидіти без діла, доглядаючи учнів, і він радо вітав Вібла з його зеленим порошком, як приємну розвагу. Він відчинив шафовку і негайно взявся до експериментів з аналізом принесеної речовини. Вібл, на своє щастя, сидів далеченько від Плятнера і дивився на нього. Чотири шалапути, вдаючи, ніби цілком поринули в свою працю, з цікавістю стежили нишком за вчителем. Навіть у межах Трьох Газів Плятнерові практичні вправи з хімії, гадаю я, були дуже сміливим заміром.