Усі хлопчики розповідають однаково про те, що робив Плятнер. Він відсипав трошки зеленого порошку в пробірку і почав по черзі діяти на нього водою, соляною кислотою, азотною та сірчаною. Не здобувши наслідків, він з половину всього порошку висипав з мензурки на грифельну дошку і підніс до цієї купки сірника. Мензурку він тримав у лівій руці. Речовина почала куритися, топитись і раптом оглушливо вибухла, сліпучо спалахнувши.
Усі п’ять хлопців, побачивши виблиск, наготовились до катастрофи і поховалися під парти, – тому жодний з них не був серйозно ушкоджений. Вікно з грюкотом вилетіло на рекреаційний двір, а класна таблиця перекинулася разом зі своєю підставкою. Грифельну дошку розтрощило на порох. Зі стелі попадав тиньк. Ніякої іншої шкоди не зазнали ні будинок, ні шкільне встаткування, і хлопчики, не бачачи Плятнера, спочатку були подумали, що він упав непритомний і лежить схований від їх очей партами. Вони посхоплювались зі своїх місць, щоб допомогти йому, і дивом вразились, нікого не знайшовши. Ще приголомшені несподіваним вибухом, вони кинулися до відчинених дверей, уявивши собі, що Плятнера десь, певно, поранено, і він утік з кімнати. Але Керзон, що біг попереду, ледве не наскочив в дверях на директора, містера Ліджета.
Містер Ліджет – огрядна, запальна людина з одним оком. Хлопчики розповідають, що він, спіткнувшись, вбіг до кімнати і напався на них з одним із тих помірних висловів, що їх звикли вживати нервові шкільні вчителі, щоб уникнути гірших. «Нещасний роззява! – крикнув він. – Де містер Плятнер?» Хлопчики запевняють, що він саме так сказав. («Ледар», «шмаркатий жовтодзюб» і «роззява» – то, здається, були улюблені вислови містера Ліджета в його розмовах з учнями).
Де містер Плятнер? Це питання частенько доводилось чути протягом найближчих днів. Немов справді враз здійснилась несосвітенна гіпербола: «розпався на порох». І найменшої часточки Плятнера не було видно; не знайшли навіть краплини крови, навіть ниточки з його одягу. Він, очевидно, весь до решти зник, не лишивши і сліду після себе, немов лунь його вхопив, кажучи словами приказки. Факту його абсолютного зникнення внаслідок вибуху ніяк не можна заперечувати.
Нема чого розводитися про переполох, викликаний цією подією в Сессексвілській школі, в самому Сессексвілі та по всій окрузі. Адже не один з читачів цих сторінок, мабуть, ще пам’ятає, що чув під час торішніх літніх вакацій ту чи ту версію цієї події, тепер уже призабутої. Ліджет зробив усе, що міг, щоб зменшити до мінімуму значення цієї історії. Він запровадив кару для учнів, яка полягала в тому, що провинний мусив написати двадцять п’ять рядків за кожну згадку Плятнерового імені, і заявив хлопчикам у класі, що він добре знає, де його помічник. Він боявсь, як пояснював сам, щоб цей вибух, що трапився, не зважаючи на всі вжиті заходи до скорочення небезпечних практичних вправ із хімії, не порушив репутації школи; так само могла пошкодити і всяка таємничість у справі з Плятнеровим зникненням. І справді, директор зробив усе, що від нього залежало, щоб висвітлити цю подію якнайзвичайнішим способом. Зокрема, він так заморочив голови перехресним допитом п’ятьом самовидцям, що їх опав сумнів щодо своїх власних почуттів. Проте, незважаючи на всі Ліджетові зусилля, прибільшене і перекручене оповідання про Плятнерове зникнення цілий тиждень тішило всю округу, і декотрі батьки з того чи того більш-менш пристойно придуманого приводу позабирали своїх дітей із школи. Не останнє місце в цій історії належить тому фактові, що багатьом з мешканців округи дуже виразно снився Плятнер увесь час, поки тривало загальне збентеження перед тим, як він повернувся, і що всі ті сни були напрочуд подібні один до одного. Майже всім марилося вві сні, як Плятнер кудись іде, іноді сам, іноді в якомусь товаристві, оточений блискучим веселковим сяйвом. Його лице в тих снах завжди було бліде і сумне, часом він на мигах звертався до сновидця. Декому з хлопчиків, очевидно, під впливом нічних кошмарів, увижалося, ніби Плятнер надзвичайно швидко наближається до них і зазирає їм у вічі. Інші втікали разом з Плятнером від якихсь невиразних, химерних істот кулястої форми, що гнались за ними. Та незабаром усі ці теревені поступилися місцем розпитам і пересудам, коли в середу, за тиждень після того понеділка, як стався вибух, Плятнер повернувся назад.