Повернувсь він за таких же дивних обставин, як і зник. Доповнивши трохи жовчний нарис містера Ліджета не зовсім упевненим оповіданням самого Плятнера, матимемо таку картину: в середу ввечері, навзаході сонця, перший з вищезгаданих джентльменів, упоравшись з усіма своїми денними справами, гуляв у садку, зриваючи полуниці, до яких він був дуже ласий, і частуючись ними. То – великий старосвітський сад, на щастя, захищений від цікавих очей високим муром з червоної цегли, увесь повитий плющем. Саме тоді, як містер Ліджет нахилився над одним особливо рясним кущиком полуниць, у повітрі щось блиснуло й загуло, і, перш ніж він встиг озирнутись, якесь важке тіло тарахнуло його ззаду. Він гепнувсь додолу, роздушивши полуниці, що тримав у руці, і впав так невдало, що циліндр – містер Ліджет додержується стародавніх поглядів щодо вчительського вбрання – низько насунувся йому на чоло, майже закривши одне око. Виявилося, що важкий набій, який черкнувсь об його плече і, гримнувшись збоку на землю, засів серед кущиків полуниць, є не хто інший, як давно зниклий містер Ґотфрід Плятнер, у неймовірно пошарпаному вигляді. Він був без комірчика і без капелюха, в брудній білизні, із закривавленими руками. Містер Ліджет так обуривсь і так здивувався, що залишився стояти рачки з насунутим на око циліндром. Він зразу ж напався на Плятнера, гостро дорікаючи йому за його неповажливу і чудну поведінку.
Ця навряд чи ідилічна сцена доповнює те, що я назвав би зовнішньою частиною Плятнерової пригоди, її екзотеричним боком. Я не вважаю за потрібне вдаватися тут у подробиці того, як містер Ліджет звільнив Плятнера. Всі ці деталі з переліком імен і дат та іншими відомостями можна знайти в докладному звіті про згадані події, поданому до Товариства Дослідження Анормальних Явищ. Першими днями майже нікому не впало в очі дивне переміщення правого й лівого боків у Плятнера; на це звернули увагу лише в зв’язку з його новою манерою писати з правого боку вліворуч. Сам він не тільки не похвалявся цими стверджувальними доказами, а навіть таївся з ними, побоюючись, щоб вони не відбилися несприятливо на його новому становищі. Пересув його серця помітили через кілька місяців, коли йому рвали зуба під наркозом. Плятнер дуже неохоче дозволив тоді лікареві побіжно оглянути себе, – лікар хотів ознайомитися з його будовою, щоб написати з цього приводу коротеньку замітку для «Анатомічного Вісника». Оцим вичерпуються всі матеріальні факти, і ми можемо тепер перейти до того, що розповів сам Плятнер про свою пригоду.
Але спочатку виразно відмежуймо попередню частину цієї історії від дальшої. Все, що я досі розповідав, встановлено на підставі таких точних свідчень, які ухвалив би кожний юрист, фахівець у карних справах. Усі свідки ще живі, якщо читач має час, він може хоч завтра розшукати тих п’ятьох хлопців, або навіть, перемігши страх до грізного Ліджета, вчинити всім перехресний допит, підсідати їх та перевіряти, скільки читачеві заманеться. Не важко побачити і самого Ґотфріда Плятнера з його перекрученим серцем та трьома фотографіями. Можна вважати за доведене, що внаслідок вибуху він зник на цілих дев’ять днів, що повернувся він досить екстравагантним способом, за таких обставин, які самі собою могли роздратувати містера Ліджета, вже не кажучи про їх подробиці. Нарешті, легко впевнитися, що Плятнер повернувся перекрученим на взір відбитку в люстрі. З цього останнього факту, як я вже казав, майже неминуче випливає висновок, що протягом дев’ятьох днів Плятнер перебував у якомусь стані існування поза просторінню. Свідчення, що стверджують наведені факти, далеко істотніші за ті докази, на підставі яких повішено не одного вбивцю.
А от щодо того, де саме був Ґотфрід Плятнер, то тут ми не маємо інших відомостей, крім його власного оповідання, повного плутаних пояснень та мало не суперечних подробиць. Я зовсім не хочу підривати довіри до його слів, але мушу підкреслити, – а це якраз забувають зробити багато з тих авторів, які пишуть про нез’ясовні фізичні явища, – що тепер ми переходимо від реальних, незаперечних фактів до такої галузі, де кожна розсудлива людина має право вірити або не вірити, як їй до вподоби. Попередні факти роблять цю історію правдоподібною; через своє розходження з повсякденним досвідом вона видається неймовірною. Я особисто волію і трохи не впливати на читачеву думку, а просто переказати пригоду так, як мені розповів про неї Плятнер.