– Ви часом... не звернули уваги на його лице?
– Ні. А що таке?
– Воно було... брр!.. не доберу слова, – і капітан повернувся плечима до Голройда і зразу перемінився на енергійного й гучноголосого командира.
Канонерка змінила курс і, тримаючись рівнобіжно до хиткого руху куберти, спустила човен з лейтенантом Да-Кунья і трьома матросами. Потім, коли лейтенант підпливав до куберти, цікавість примусила капітана Жерілью підвести своє судно майже борт у борт до неї, так що її палубу і трюм добре було видно Голройдові.
Він тепер ясно бачив, що весь екіпаж куберти складався з тих двох мертвих людей, і хоч не міг розглядіти їх облич, а проте, дивлячись на їхні простягнуті руки, вкриті клаптями пошматованого м’яса, виснував, що в трупах відбувається якийсь чудний, незвичайний процес розпаду. Одну хвилину Голройд зосередив увагу на цих двох загадкових купах брудної одежі і вкляклих членів, а потім перевів очі далі вперед на відчинений трюм, доверху набитий валізами й скринями, і знов назад, на корму, де незрозумілою порожнечею зяяла маленька каюта. І тут він помітив, що дошки посередині палуби геть всипані чорними ворушливими цятками.
Ці цятки відразу привернули до себе всю його увагу. Вони радіусами розходилися від того трупа, що впав. «Зовсім як юрба після бою биків», – мимоволі спало на думку Голройдові порівняння.
Він побачив поруч себе Жерілью.
– Капітане, бінокль при вас? – спитав він. – Ви можете на такій відстані взяти у фокус?
Жерілью спробував, буркнув щось і передав йому бінокля.
Дослідження тривало з хвилину.
– Це мурашки! – промовив англієць і повернув наведеного бінокля капітанові.
У нього склалося враження наче від купи великих чорних мурашок, що різнились від звичайних тільки розміром і тим, що на декотрих з них, на найбільших, було щось подібне до сірої одежі. Та за першим разом він не встиг роздивитись усіх подробиць. Над бортом куберти показалася голова лейтенанта Да-Кунья. Між обома офіцерами відбулася коротка розмова.
– Ви мусите зійти на баркас, – сказав Жерілью.
Лейтенант запротестував, пояснюючи, що в баркасі повно мурашок.
– Ви в чоботях, – заперечив капітан.
Лейтенант звернув розмову на інше.
– З чого вмерли ці люди?
Капітан Жерілью вдався в усякі міркування; Голройд не все з них і зрозумів. Офіцери засперечались, чимраз більше розпалюючись. Голройд знов узяв бінокля і повернувся до своїх спостережень спочатку над мурашками, а тоді над трупом, що лежав посередині баркаса.
Згодом він описав мені тих мурашок якнайдокладніше.
За його словом, вони були більші за всіх мурашок, яких, йому доводилось бачити, були чорного кольору і рухалися з якоюсь обміркованою певністю, зовсім неподібною до механічної метушні звичайних мурашок. Приблизно один з двадцятьох перевищував розміром своїх товаришів і мав винятково велику голову. Ці велетні зразу нагадали Голройдові отих старших робітників, що керують, як кажуть, мурашками-листорізами. Так само, як і ті, вони начебто командували іншими і координували загальний рух. Пересуваючись, вони своєрідно відхиляли назад свої тулуби, немов використовували для чогось передні ноги. Крім того, Голройдові здалося, що мало не на всіх мурашках, як більших, так і дрібніших, було щось подібне до вбрання – якийсь убір, прив’язаний кругом тулуба блискучими білими биндами, схожими на білі металеві нитки. Але Голройд стояв надто далеко, щоб перевірити це своє враження.
Почувши, що питання про дисципліну набрало між капітаном і його підлеглим дуже гострої форми, він нагально спустив бінокля.
– То ваш обов’язок, – казав капітан, – зійти на палубу. Наказую вам зробити це.
Лейтенант, видимо, ладен був відмовитись. Поряд нього з’явилася голова одного з матросів-мулатів.
– Я гадаю, що цих людей убили мурашки, – урочисто сказав по-англійському Голройд.
Капітан посатанів. Не відповідаючи Голройдові, він загукав португальською мовою на свого підручного.
– Я звелів вам піднятись на баркас! Коли ви негайно не виконаєте наказу, це буде бунт, справжній бунт. Бунт і боягузтво! Де ж тоді та мужність, що повинна надихати вас? Я закую вас у кайдани і розстріляю, як собаку! – бігаючи туди й сюди, він вергав образи й прокльони, він тряс кулаками і, здавалось, нетямився з люті, а лейтенант стояв сполотнілий і мовчки дивився на нього. На носі судна з’явилась команда зі здивованими обличчями.
Раптом під час короткої павзи серед цього шаленого вибуху лейтенант, видимо, зважився на героїчний учинок. Він віддав шану, увесь якось підтягся і виліз на палубу куберти.