Ми, як ви вже встигли помітити, маємо не одну іпостась: бойову та повсякденну. Саме тому в бою нам майже немає рівних. Та кожна перевага має свою ціну.
Ми майже не володіємо расовою магією. Усе, що ви бачили, - це наслідок багаторічних навчань, тренувань і смертей. Саме смертей. Щоб остаточно опанувати потрібну магію, ми випиваємо її з носія - разом із його життям, пам’яттю й силою.
Я народилася в непростій родині з надзвичайно суворими правилами та стародавніми традиціями. Щоб отримати хоча б право голосу, не кажучи вже про статус, я мусила здобути магічну силу.
Своїм вчителем я обрала старого, але дуже досвідченого шамана з раси Рад’ї.
Спочатку він просто навчав мене: мовчазно, жорстко, без співчуття. А згодом настав час пов’язати себе з духами.
Я вбила свого вчителя…
Забрала намисто-провідник і підкорила п’ятьох Духів-Елементалів. Потім з’явилися інші - Світло, Темрява та ті, чиї імена краще не вимовляти вголос. Окрім цього, я навчилася викликати й підкорювати душі загиблих, змушуючи їх служити моїй волі.
Родина пишалася мною. Я не відступилася - я досягла мети.
Мої нові сили принесли низку перемог: підкорення нових земель, зростання кількості рабів, розширення впливу.
Мій рід і раніше посідав високе місце, але після моїх звитяг нам відкрили вільний доступ до апартаментів Імператора. Навіть він сам особисто підібрав мені пару й призначив дату весілля.
Врятувало мене від одруження повстання.
Війна була жорстокою. Тисячі загиблих, нескінченні руїни, спалені міста. У її вирі мене та ватажка віл’янів викинуло в цей світ - на південний континент.
І добре.
Інакше тут було б значно гірше, ніж під час нападу руріків…
Спочатку ми билися. Потім - виживали. Повернутися додому не мав можливості жоден із нас.
Тимчасове перемир’я дозволило трохи пізнати одне одного. Саме тоді він дізнався мою таємницю. Життєво важливу та смертельно небезпечну. Але тоді це вже не мало значення.
Ми змирилися й почали облаштовуватися, готуючись до довгого перебування. Та несподівано на нас натрапив Мандрівник між світами - представник невідомої мені раси. Він мав необхідні здібності й вивів нас звідси: мене - до мого дому, віл’яна - до його.
Мене одразу викликали до імператора. Перемови щодо весілля почалися знову. Добре, що попередня наречена встигла вийти заміж, адже я вважалася загиблою.
Мені вдалося тимчасово відтягнути цей момент, наполягаючи на тому, що ватажок повстанців досі живий.
Я його шукала.
Шукала, щоб убити.
І знайшла…
Та не змогла.
Він стільки разів рятував мені життя, ризикуючи своїм, - стільки ж разів я рятувала його. Ми обоє розуміли: поодинці не виживемо. Здавалося, що ніхто нікому нічого не винен.
Але саме тоді моя рука вперше не змогла підняти меч…
Імператор дізнався.
Нас судили в один день. Мою страту навмисно відклали, доки не знайшли віл’яна.
Та спочатку, на його очах, убили всю його родину: матір, двох дружин, дітей, онуків… усіх.
Він знав, що в цьому винна лише я.
І пообіцяв вирватися із Забуття та знищити все, що для мене важливе.
Його слова мене не лякали. Я, як і він, мала перебувати в Забутті вічно. Разом із своєю таємницею.
Він так і не зрозумів, що міг виконати свою погрозу просто там і тоді - розповівши все імператору.
Та я не врахувала одного.
Віл’ян, як і я, згодом ще кілька разів навідувався в цей світ завдяки Мандрівникові, з яким підтримував постійний зв’язок.
Я також зберігала подібний зв’язок. Подорожі між світами – стільки можливостей, відкритів.
Ми з віл’яном потрапляли сюди в різні часи, тож навіть не здогадувалися про подорожі одне одного.
Цей світ визнав нас своєю часткою.
Я тут просто відпочивала - без воєн, без інтриг, без крові.
Віл’ян же налагоджував дружні зв’язки.
Тож коли напали рурікі, вони хотіли викликати саме Віл’яна, а не мене. Але хтось - випадково чи навмисно - переплутав нашу кров. Її зразки Мандрівники зберігали тут, аби світ міг нас пропустити.
Чи хотів той, хто взяв не ту кров, урятувати цей світ, чи навпаки - знищити його остаточно так і не відомо.
Та Нонський загадав бажання. Дуже правильне.
І воно дивним чином збіглося з моїм.
Мені подобався цей світ. У ньому зберігалося надто багато теплих, майже забутих спогадів.