- І що тепер? - зітхнув Дітор. - У казарму йти? Чи, може, в трактир? Раптом кімната вільна є, - він майже не пив, обмежившись кількома ковтками пива, тож говорив тверезо.
Я скривилася. Годувати казармених вошей чи трактирських клопів - задоволення сумнівне. Доведеться йти до Лібки, з яким ми лише пів години тому попрощалися, побажавши одне одному спокійної ночі.
***
В самотніх вікнах ще жевріло світло - містяни засиджувались до глибокої ночі, намагаючись виготовити побільше товару. Десь у темряві ще бухала молотами кузня, і, що дивно, цей гуркіт зовсім не заважав сусідам спати. Але більшість будинків стояли глухими й мовчазними: чорні порожні вікна дивилися на мене з білих стін, немов сліпі очі. Я тільки й молила небеса, щоб пізній гість, тобто я, не застала, коли господарі сплять уже десятим сном. Краще було б одразу їхати разом із Лібкою, а не тягнутися до воріт і ще пів години марно торгуватися з вартовими.
Позаду майже дрімав у сідлі Дітор. Він повністю довірив мені вибір дороги й, здавалося, вже бачив сни на ходу. Тому, коли я різко зупинила Ебона, він лише в останню мить встиг смикнути повід, аби його шкапа не врізалася нам у хвіст.
- Ти чого? - запитав хлопець, роззявляючи рота у величезному позіху.
- Тс-с! - я різко приклала палець до губ і жестом показала вперед, у темний закуток вулиці.
Повільно й без зайвого шуму витягла меч із піхов і повела коня вперед. Дітор, зрозумівши, що справа серйозна, теж звільнив свій полуторник і став час від часу озиратися назад, немов очікуючи удару з темряви.
Інстинкт мене не підвів. Варто було під’їхати ближче, як із закутка вийшла компанія брудних, давно не голених типів. Від них тхнуло пивом, кислим вином, сечою і потом, аж нудило.
- Ей, ваша милість, - заговорив один, очевидно ватажок, простягаючи руку й хапаючи Ебона за повід, - не підкажете, де тут можна швидко заробити?
- На цвинтарі, - холодно прошипіла я у відповідь, краєм ока вловивши, як Дітор напружився, стежачи за іншими. Двоє вже зайшли з флангів, відрізаючи нам шлях до втечі, а на даху я помітила ще одного - сидів там, певно, з арбалетом. Хитрий хід, тільки не врахували одного: мені зовсім не складно йти по трупах. Совість мене не мучитиме.
- А ближче немає? - з тією ж гидкою посмішкою запитав ватажок.
- Немає, - відповіла я і в ту ж мить зіскочила з коня.
Ебон, відчувши свободу, став дибки й важким ударом копита проламав череп нахабі, що тримав його за повід. Кістки хруснули так, що аж мороз по спині пробіг. Той звалився додолу навіть не встигнувши крикнути.
Інші грабіжники застигли на мить, не встигаючи збагнути, що трапилось. Їх тепер залишалося шестеро, якщо не рахувати арбалетника на даху. Але й його довго не довелося чекати: Дітор, оцінивши ситуацію, швидко вихопив ніж і, не вагаючись, метнув у темну постать нагорі. Ніж цілі досяг. Злодюжка захрипів, похитнувся й полетів із даху каменем вниз.
- П’ятеро, - буркнула я, роблячи різкий випад і зносячи голову найближчому нападнику.
Кров теплим фонтаном окропила сніг, а Дітор, відбивши чужий удар полуторником, різко відштовхнув другого грабіжника плечем у стіну. Той зойкнув і впав, а ми знову стали спина до спини, готові до нової хвилі атаки.
Повітря різко загусло від запаху крові. На мить у вузькому провулку запала тиша - нападники, шоковані загибеллю свого ватажка, не знали, що робити. Але вже за кілька ударів серця натовп ожив.
Перший кинувся до мене, замахнувшись іржавим тесаком. Я легко відскочила убік, і його клинок ковзнув лише по повітрю. В наступну мить моє лезо увійшло йому в груди між ребрами, а коли я виривала меч назад, він захрипів і впав на коліна, обхопивши рану, немов міг її затулити.
- За спиною! - крикнув Дітор.
Я встигла обернутись - іскри посипалися, коли полуторник новоспеченого найманця відбив удар сокири, спрямованої мені в потилицю. Хлопець ще не мав достатнього досвіду в реальному бою, рухи часом були різкими й надто поспішними, але в очах палав вогонь: він не дасть мене зачепити. Його суперник отримав ногою в живіт, і той зойкнув, відлетівши до стіни.
Третій наважився напасти одночасно на нас двох. Я підставила клинок під його удар і зробила різкий розворот, дозволивши Дітору завдати бокового рубаного удару. Лезо пройшлося по шиї, і темрява назавжди поглинула грабіжника.