- І наостанок, - продовжила Джалі. - Десь два тижні тому, ще до карантину, прибув корабель із півночі. З нього щось розвантажили й доставили магу на ім’я Фабіо Неретті. Що саме - невідомо, але вантаж був важкий і добре запакований. Подейкують також, що разом із цим вантажем прибули королівські найманці, спеціально найняті для охорони. Не звичайна варта - досвідчені бійці, які не ставлять зайвих запитань і вміють мовчати. Вони супроводжували доставку від самого порту й досі тримаються поблизу, ніби очікуючи наказу або… розвитку подій.
- А що з цього приводу каже твій маг?
- Він не належить до гільдії. І не просто так носить таке прізвисько. Його вигнали за те, що він відмовився дотримуватися деяких правил. Та не хвилюйся - до тих, хто створює потвори й мріє захопити світ, він не належить. Тож за нього не хвилюйся. Він перевірений. Не шукає влади, не збирає учнів і не втручається в чужі ігри без потреби. Проте, коли доходить до справи, на нього можна покластися: він непогано лікує, і робить це без зайвих запитань - так, ніби рятувати життя для нього звична рутина, а не подвиг.
Я лише погоджуючись кивнула головою.
***
Дивовижна безтурботність. Наївшись, учень чаклуна ліг спати просто на лавці в невеличкий кімнатці, ні про що не переймаючись, наче перебував у храмі, а не в логові злодіїв і розбійників. Його подих був рівний, обличчя - спокійне, без жодної тіні тривоги, ніби всі жахи світу існували десь дуже далеко й не мали до нього жодного стосунку.
А ще - неймовірний запас вдачі. Не кожен у тринадцять років здатен подолати такий шлях самостійно й вижити. А може, й не самостійно… Ця думка ковзнула в голові, залишивши по собі легкий холодок підозри.
- Прокидайся, - потряс сплячого хлопця Кріст’єр, якого й самого нещодавно підняли з ліжка, тож у голосі ще чувся відгомін сну.
- Не хочу, - пробурмотів підліток, намагаючись відвернутися й накритися рукою.
Та наш чаклун із ним швидко впорався - вихлюпнувши на хлопця кухоль холодної води. Той смикнувся й сів, кліпаючи очима й задихано вдихаючи повітря.
- Як тебе звати? - вирішила перевірити я, щоб остаточно переконатися, що це саме той, хто нам потрібен.
- Раміс, - відповів він, розплющивши очі й дивлячись на нас уже значно уважніше, ніж мить тому. - Що вам від мене треба? І хто ви такі? - з викликом запитав хлопець, хоч у голосі вже пробивалася тривога.
- Я Кріст’єр Фартанський, - відповів чаклун рівно й холодно. - Чаклун Рамірської гільдії. Я мав зустрітися з Валдроком Ашемаром у Бригіні. Що можеш про нього розповісти?
- А чим підтвердиш, що ти маг? - нахабно кинув підліток, намагаючись здаватися сміливішим, ніж був насправді.
Чаклун зітхнув, медальйон він втратив, а ілюзію тут не оманеш.
- Можу тебе вбити й підняти, - зло відповів Кріст’єр. - І тоді ти сам добровільно мені все розповіси, - він зробив крок ближче. - Тож кажи, що сталося з моїм другом.
Після слова “друг” стан хлопця помітно змінився: у його очах спалахнули страх і недовіра, а плечі мимоволі напружилися. Я одразу відчула - з Валдроком сталося щось недобре.
- Його… - хлопець ковтнув слину, на мить замовк, збираючись із думками, а тоді продовжив: - Його загризли химери.
Поки що його слова збігалися з базарними плітками, які вже встигли облетіти місто.
- Звідки ти про це знаєш? - не відступав Кріст’єр, уважно стежачи за кожним рухом підлітка.
- Я… я бачив це на власні очі. Він біг за мною лісом, а потім… - Раміс раптом замовк і здригнувся, усвідомивши, що бовкнув зайвого.
- І з якої причини він за тобою гнався? - ледь стримуючи роздратування, запитав чаклун. - Не грайся з нами. Світ і так висить на волосині від чергової війни, а ти ще тут… у мовчанку граєш. Де частина артефакта?
Я здивовано подивилася на Кріст’єра. Таким злим я його ще ніколи не бачила. У цей момент він витяг свою частину артефакта й показав її хлопцеві. Тьмяне світло ковзнуло по кулону, і Раміс відсахнувся, наче побачив щось заборонене.
- Твій учитель - зрадник? - раптом тихо запитала Джаліта.
Хлопець перевів погляд на неї. Слів не потрібно було - все читалося в його очах. Подружка мала рацію.
- Послухай, - втрутилася я, поки Кріст’єр не оговтався від почутого й не налякав хлопця ще більше. - Ми не твій учитель. І наше завдання - саме врятувати цей світ, а не втопити його в крові. Щоб це зробити, нам потрібні три частини артефакта. Одну привіз корабель, друга - у нас. Третю мав доставити Валдрок. Вона зараз у тебе?