Вартові спробували зупинити й нас та на щастя з нами був Кріст’єр. Він швидко втрутився, чітко й холодно пояснивши, що найманці з Лаору мають інше призначення й відповідають за оборону в іншому місці. Його слова подіяли, хоч і не без невдоволеного бурчання.
Ми рушили далі.
Та навіть коли ми вже звернули за ріг і шум залишився позаду, я все ще відчувала на потилиці чийсь недобрий погляд. Він ніби впирався в спину, холодний і настирливий. Я не озиралася, але інтуїція підказувала: це не просто цікавість чи злість.
Схоже, Вір’єн усе ж таки помилився з часом - або ж ми надто довго шукали Оріде. Бо біля храму вже вирувала бійка: маги зійшлися з відступниками у відкритому бою. Повітря розривали спалахи заклять, темні постаті металися між колонами, а крики поранених губилися в гуркоті магічних ударів.
Навіть жерці не стояли осторонь. Хтось тримав захисні бар’єри, хтось виголошував молитви, що перетворювалися на світло, яке змушувало суперників відступати.
Наша допомога тут була зайвою. Бій уже мав свій ритм, і втручання лише завадило б. Тож я не стала зупинятися.
Обминувши сутичку, я побігла туди, де стояв артефакт. Саме там вирішувалася справжня доля міста - не на сходах храму, а в його серці.
***
Усередині також не обійшлося без бою. Схоже, вампірам, які скористалися сутичкою між магами, все ж вдалося прослизнути всередину храму. На нашому шляху траплялися трупи: одні загинули від ран, інші були повністю знекровлені - сухі, мов мумії.
Затримуватися не було часу. Попереду я вже чула брязкіт металу, глухі удари й злісне шипіння, що не сплутати ні з чим іншим.
Побачене спершу викликало полегшення – найманці, серед яких я побачила знайоме обличчя, тримали стрій і билися з вампірами на мечах, не даючи їм прорватися далі. Але радість швидко затьмарилася.
Бо серед вампірів був він.
Даргет’єр.
Він бився з Таргісом. Хлопець був живий і, на перший погляд, майже неушкоджений - хіба що подряпини вкривали шкіру. Та сили його були на межі: дихання рване, ноги ледь тримали. Перемогти в такому стані було майже неможливо.
Вампір же в свою чергу бився не на повну силу. Його рухи були надто легкими, надто вивіреними, ніби це не бій, а гра. Він відступав рівно настільки, щоб знову атакувати, дозволяв удару пройти повз, усміхаючись, наче знущався зі свого супротивника й насолоджувався кожною секундою.
Я не стала чекати.
Тіло відреагувало швидше за розум - трансформація пройшла миттєво, з тріском кісток і гарячим болем у грудях. І вже не людським голосом, а риком, що прорізав залу, я прогарчала:
- Даргет’єрррр!
Увага вампіра одразу прикувалася до мене. Його усмішка стала ширшою, не безпечнішою. Решта нашого загону не зволікала - вони кинулися вперед, вступаючи в бій. Особливе враження на вампірів справив Дітор, який змінювався просто на їхніх очах, скидаючи людську подобу.
Два демони.
Це вже була не різанина зі слабкими людьми.
Це була війна на рівних - або майже.
Даргет’єр на диво виявився справді сильним. Я такого не очікувала навіть від незвичного, викривленого магією вампіра. Навіть Вітаріус - досвідчений, старий хижак - був значно слабшим. На мить у мене навіть промайнула недоречна цікавість: що саме зробило Даргет’єра таким? Через що він пройшов, аби настільки збільшити свою силу й наважитися кинути виклик віл’яну?
Та часу на роздуми не було.
Мій меч дзенькнув об клинок Даргет’єра - і бій розпочався по-справжньому.
Перші удари я ще тримала. Парирувала, відповідала контратаками, змушувала його відступати на пів кроку. Але дуже швидко стало зрозуміло: він підлаштовується. Читає рухи. Запам’ятовує ритм. Його удари ставали точнішими, жорсткішими, а кожен мій промах - болючішим.
Він змусив мене рухатися назад.
Крок за кроком.
Удар за ударом.
Мої руки почали важчати, м’язи - горіти. Я відчувала, як трансформація тримається на межі, а кожен блок віддає в плечі тупим болем. Один з його ударів прорвав захист - лезо ковзнуло по ребрах, залишивши пекучий слід. Я стиснула зуби, але здригнулася.
Даргет’єр це помітив.
- Втомилася? - прошипів він, і в його голосі прозвучало справжнє задоволення. - Непереможний демон ЕрТор’є. Краплина отрути і ти така ж сама слабка як і звичайна людина.