- З кожним днем народу все менше й менше, - після привітань заговорив Лібка, киваючи головою на майже порожню залу.
І справді, крім нашого, було зайнято лише ще два столи. Варта вже закінчилася, саме час випити кухоль елю чи й чогось міцнішого.
- Похолодало. Сьогодні навіть камін розтопив, щоб приміщення нагріти та вогкість розігнати, - буркнув господар. - А зливи теж своє роблять: більшості лінь у таку багнюку ноги волочити. Жодне взуття не витримає. От усі й гріються зараз у “Веселій пастушці”, а не в мене пиво сьорбають.
Я лише хитнула головою й позіхнула. Мовляв, багато чоловіку для щастя не треба: випивка та жінка. Трьома, звісно, це помітив.
- А ти все сама живеш? І не холодно одній? Зима вже на порозі, може час когось придивитися для зігріву? - хитро примружився він, демонструючи відсутність кількох зубів. Хм, чи не себе він мав на увазі?
- За мене можеш не хвилюватися, - відповіла я в тон, зовсім не образившись на його натяк. - Будинок лише здається холодним, та мої привиди не дадуть замерзнути. Таку ніч улаштують, що й без опалення жарко буде.
Звикла. Працюючи найманкою серед чоловічого колективу, доводилося слухати й не таке. Пропозиції провести ніч сипалися від п’яних голів мало не щотижня. А спершу, бувало, і силою тягнули. Та кілька зламаних ребер і рук швидко охолодили запальні голови.
- Ей-ех… - розчаровано зітхнув Трьома, відходячи. Здавалося, він і справді чекав, що я от-от зізнаюся й розповім йому про таємничого коханця.
Плітка, ніби я кручу роман із одруженим аристократом, уже два місяці блукала серед найманців. Хто її пустив - навіть гадки не мала.
Не встигла я й оком кліпнути, як до нас підскочила Люра, поставивши на стіл кухоль пива для Лібки та чарку вина для мене.
- Завтра треба буде зайти до Одла, купити в нього наконечників для стріл, - зробивши ковток, озвався напарник.
Я від подиву аж рота відкрила. Невже він надумав новеньких із лука відстрілювати?
- Збираюся з тестем на оленів полювати. Він має з дня на день дозвіл отримати.
Я аж полегшено видихнула - добре, що стріли не для новобранців. Лук у Лібки був чималий, важкий, і стріли відповідні - такими не тільки оленя, а й дракона можна вбити.
Далі він почав захоплено згадувати минуле полювання, а я із задоволенням слухала його та сьорбала гарячий напій із прянощами. На відміну від інших місць, тут його не розбавляли водою, тож тепло й аромат напою огортали мене, наче ковдра
Корчма, попри скарги Трьоми, поступово наповнювалася відвідувачами, а разом із ними - шумом та гамором. Розібрати слова напарника ставало дедалі важче, доводилося постійно перепитувати. Чесно кажучи, мені вже хотілося додому, та Лібка, окрилений таким уважним слухачем, уперто не помічав моїх натяків. І щойно я зібралася прямо сказати йому про своє бажання піти, як за сусіднім столом розпочалася бійка.
Двоє найманців, яких я про себе прозвала Борода та Шрам, спершу голосно сперечалися, а потім перейшли до більш “переконливих” аргументів. Нас, слуг графа, й так було небагато, але навіть Лібка не завжди пам’ятав імена всіх товаришів, що вже казати про мою - чи то “дівочу”, чи то “старчу” - пам’ять.
Борода перший врізав по пиці Шраму. Той довго в боргу не лишився й у відповідь розквасив йому ніс. Борода похитнувся, зачепився ногою за перекинутий стілець, на якому ще недавно сидів, і з дурної сили запустив ним у суперника.
Шрам, ухиляючись від летючої меблі, зачепив мене ліктем. І якраз у той момент, коли я налила собі чергову чарку - по самі вінця. А було то добре вино: густо-червоне, в міру солодке, з травами. Єдиний його недолік - плями відпираються погано. А я ненавиджу прання!
Далі все сталося швидко. Від мого удару Шрам пролетів кілька метрів і гепнувся просто на Бороду. Я ж потерла кулак, перевіряючи, чи цілий, бо трохи не розрахувала силу.
- Арідара, сонечко, заспокойся, будь ласка, - благав Трьома, з власного досвіду навіть не наважуючись підійти ближче.
У корчмі вмить запанувала тиша - така, що чути було, як на кухні шкварчить сало на пательні. Навіть п’яні відвідувачі, які ще хвилину тому гомоніли, завмерли, насторожено витріщаючись у наш бік. Усі чекали видовища: бійки між двома чоловіками та однією “дівахою”. Хоча результат, здавалося, був відомий наперед - слава завжди біжить попереду, і моя теж.