Але найбільше нас здивувало те, що ми знайшли у підвальних приміщеннях - старі лазні. Кам’яні купальні, викладені плиткою, з об’ємним резервуаром для води й навіть з облаштованим місцем для розігріву. Для мандрівників, які вже кілька тижнів не знали, що таке гаряча вода й чисте тіло, це було справжнім даром небес. Від самої думки про гарячу пару волосся почало свербіти, а плечі нили ще дужче. Якщо й далі лишатися без купелі - не дивно, що довелося б боротися вже не з химерами, а з власними вошами.
Поки я з чаклуном сперечалася, як краще наповнити резервуар водою - чи тягнути відрами зі старого колодязя, чи скористатися магією, - Сіра з Дітором заходилися на кухні. Вони швидко розвели вогонь у потрісканій печі й взялися готувати вечерю з того, що в нас залишалося в запасах: в’ялене м’ясо, трохи круп і кілька коренеплодів, які вдалося зберегти від морозу.
Тим часом Вір’єн із Таргасом вирішили оглянути місцевість. З їхніх слів, поряд могли бути як вовчі лігва, так і залишки розбійницьких укриттів, тож без перевірки ми ризикували спати неспокійно. Їхні кроки й голоси ще довго луною віддавалися у кам’яних стінах.
Мені теж кортіло пройтися й оглянути кожну тріщину й закапелок цього місця, дізнатися, які таємниці воно ще приховує. Та спокуса відчути на собі гарячу воду, змити багатоденний бруд і розчесати чисте волосся перемогла цікавість. У цю мить навіть найзахопливіша пригода не зрівнялася б із простим людським щастям - знову стати чистою й бодай на кілька годин забути, що ми у зимових горах.
***
Коли ми нарешті наповнили кам’яний резервуар, і вогонь під ним зашипів, нагріваючи воду, в лазні почала підніматися легка пара. Спершу ми з недовірою розглядали стару кладку: чи витримає вона, чи не розсиплеться під тиском гарячої води? Але камінь виявився міцним, як і обіцяла сива давнина.
Я занурила руки у воду й мало не застогнала від задоволення. Тепло розтікалося по пальцях, підіймалося вгору до ліктів, стираючи холод, що за дні подорожі в’ївся в кістки. Здавалося, ніби сама зима поступалася своїми володіннями цьому крихітному оазису тепла.
Ми з Сірою першими скористалися купіллю. Вода обіймала тіло, змиваючи втому, наче стирала невидимі сліди дороги та боїв. Я відкинула голову на кам’яний край і заплющила очі, дозволяючи м’язам розслабитися. Було відчуття, що я не серед гір, повних небезпек, а вдома, у затишку, де за вікном лише сніг і тиша.
Сіра, хоч і намагалася триматися серйозно, не втрималася й тихо засміялася, коли гаряча пара змусила її чхнути. У тому сміху було щось щире, невимушене, мов відголос її юності, яку в неї намагалися вкрасти.
Сіра була з тих дівчат, що втікають із дому, лише б не йти під вінець зі старим фермером. Невисока, струнка, з білявим волоссям, заплетеним у косу, вона мала крихку вроду, та водночас у її рухах відчувалася сила й рішучість. На відміну від мене, вона мала виразні жіночі форми, й навіть у важкому мандрівному одязі не втрачала жіночності.
Після втечі, трохи помандрувавши світом, вона осіла в Лаору й влаштувалася лучницею до графа Хайдена. Навколо її імені завжди ходили плітки: одні казали, що вона не лише найманиць, а й коханка графа; інші - що Сіра належить до таємничого жіночого ордену, який дав обітницю цнотливості. Що з того правда, а що вигадки - мене мало обходило. У кожного з нас вистачало власних таємниць.
До того ж Сіра була не з тих, хто полюбляє базікати. Тихенька, мовчазна, вона радше нагадувала тінь. На відміну від Вір’єна, котрий міг завести балачку будь-де й будь з ким, вона говорила рідко, але слухала уважно. Та, що дивно, у дорозі вона часто вела розмови з Таргасом. Про що вони там шепотілися на кожній зупинці - залишалося для мене загадкою.
***
Спати ми лягли щільно один до одного, притискаючись спинами, щоб зігрітися. Я опинилася затиснутою між не зовсім небажаними сусідами: з одного боку - Вір’єн, чиє товариство мене дратувало, з іншого - Дітор, який цього разу ніс першу варту. Чаклун, аби посилити охорону, встановив навколо старого депо захисні амулети, що мали відганяти химер та нечисть. Але покладатися на магічні штучки ніхто не ризикував.
Дочекавшись, поки всі занурилися в сон, включно з вартовим, котрий уже добряче кивав носом, я обережно покинула своє тіло, створивши астральну оболонку.
З примітивними чарами мага я впоралася легко й вільно вислизнула крізь захисне плетиво. Не відходила надто далеко від трактиру, та все ж вирішила провести ретельну розвідку.