***
Обраний гостьовий будинок більше скидалася на бордель, ніж на місце, де можна відпочити після дороги. У вестибюлі снували дівиці в блузах із таким глибоким декольте, що їхні груди от-от мали вислизнути назовні. На обличчях - товстий шар пудри, яскраві губи, підведені сурмою чорні брові. Повітря просякло дешевими парфумами, винними випарами та натяком на порочні втіхи.
- Я вже починаю шкодувати, що взагалі когось повернули до життя, - прошипіла я крізь зуби, косо глянувши на самовдоволену пику аристократа й злегка розминаючи кулаки.
- А ти куди дивився? - звернулася вже Таргаса, що стояв поруч із таким самим ідіотським виразом обличчя, як у аристократа. Здається це взагалі коли я вперше нагримала на вояку.
Усе з вами ясно: кров молода, голова дурна. Лише кілька тижнів дороги - і ви вже встигли скучити за жіночою ласкою. Добре хоч наш переслідувач не здогадався пустити нам услід суккубів. Ото була б халепа… Спробуй потім врятуй того, хто сам тягнеться в обійми загибелі.
Плюнувши на цих розбещених ідіотів, я мовчки піднялася дерев’яними сходами на другий поверх. Коридор пахнув все тими же парфумами та дешевим вином, дошки під ногами зрадницьки рипіли. У своїй кімнаті я нарешті дозволила собі розслабитися: прийняла довгоочікувану гарячу ванну, відмиваючи з себе пил, кров і втому дороги. Потім завалилася на ліжко, яке після сирої землі видалося мені чи не периною.
Очі злиплися самі собою. Усміхнувшись у темряві з гіркою іронією, я віддала турботу про збереження нашого наймача на Дітора з Вір’єном, а сама провалилася у сон.
***
Прокинулася я від того, що знизу долинали гучні голоси та дзвінкий регіт. За вікном стояла глибока ніч, усе місто спало, лише наша “шановна компанія” вирішила влаштувати гульбище. Я зітхнула й, обмотавшись плащем, спустилася донизу, аби з’ясувати причину шуму.
Та, ступивши на останню сходинку, я остовпіла від побаченого.
Дітор разом із Кріст’єром міцно тримали Оріде за руки, а Вір’єн намагався влити йому вино просто з горла пляшки. Письменник зціпив зуби, відчайдушно мотав головою й з останніх сил пручався.
Я вже відкрила рота, щоб урвати цей цирк, але завмерла на півдорозі, почувши п’яний, хриплий голос Оріде:
- Усе… Я програв… Далі не можу, чесно, - слова його плуталися, язик ледь слухався.
Після цих слів Дітор із чаклуном нарешті відпустили бідолаху.
- Хто ще хоче зі мною тягатися? - гордо, на весь зал вигукнув Вір’єн, піднісши пляшку, мов трофей.
- А я знаю, хто тебе переп’є, - хмикнув Дітор, у кого й чарки вистачило б для сп’яніння. - Ріда. От до неї тобі ще далеко. Бачив би ти, скільки порожніх пляшок від вина я в неї вдома знаходив.
- У-у-у, зрадник… - прошипіла я собі під ніс, стискаючи кулаки.
Вір’єн, ледве тримаючись на ногах, підійшов до Дітора, сперся йому на плече й зітхнув так тяжко, ніби на сповіді.
- От якби я знав, що між вами щось було… клянусь честю аристократа, морду б набив. Але раз упевнений, що нічого не було, скажу тобі одне. Я, як її вперше побачив три роки тому, вона так мені в душу засіла, що тепер душа ця… не лежить до інших жінок.
У цей момент повз них пройшла одна з дівиць - яскраво нафарбована, з декольте до пупа. Вона зазивно покрутила стегнами, а обидва чоловіки синхронно провели її довгим, багатозначним поглядом.
- Так от… про що це я? - запитав Вір’єн, коли дівиця зникла за дверима.
- Про Ріду, - підказав Дітор.
- Ах, Ріда, Ріда… світ моїх очей, - театрально виголосив аристократ і потер щелепу. - Дівчина вона хоч і тендітна, але рука в неї важка.
Я мало не закотила очі. І коли вони всі встигли так “заприятелювати”? Особливо Кріст’єр з Оріде? Адже ще недавно чаклун на дух його не переносив, вважав шпигуном. Але, здається, кілька пляшок вина здатні творити дива. Обвівши поглядом залу нарешті помітила Таргаса. Велетень спав прямо за столом, використовуючи руки замість подушок.
Я почухала потилицю, зважуючи, чи не піти назад спати. Та увагу привернув чаклун, який раптом, у п’яному дурмані, почав загравати з однією з дівиць. І це він, такий серйозний, стриманий! А виявляється, нічим від Вір’єна не відрізняється.
Зробивши висновок, що завтра ніхто з них уже точно не піде ні на яку на зустріч я махнула рукою на цю компанію. Зовсім розуму немає в цих чоловіків - так напиватися, коли на п’ятах дихає вбивця!
Я ще раз перевірила захист, який поставила навколо будинку, і піднялася назад у кімнату. Сон знову затягнув мене в темряву. Адже завтра зранку я матиму чудову нагоду вдосталь познущатися з них, коли їхні голови тріщатимуть від жахливого похмілля, а я довго й монотонно читатиму мораль про те, що значить відповідальність у небезпечній подорожі.