- Почекай, - зупинила я його. - Торговки згадували, що все це їм переказав якийсь маг, котрий мешкає на площі Блейра.
- Площу знаю, - задумливо протягнув чаклун, - але хто саме там живе - гадки не маю. І ти впевнена, що до нього варто навідатися?
- Ще й як варто, - кивнула я.
- Вір’єна попередиш?
- Ні, цього разу сходимо удвох, - я замислилася на мить і додала: - До речі, ти не знаєш, куди Сіра поділася?
- Мала б бути тут, - невпевнено відповів Кріст’єр.
- А от і ні, - похитала я головою.
***
Будинок мага ми відшукали швидко - занадто вже вирізнялася його архітектура серед інших. Високі, вузькі вікна, прикрашені похмурими вітражами. Сам будинок здавався непривітним, з темними, майже чорними стінами, від яких віяло холодом.
Двері відчинила бабуся, схожа на кульбабку: сива, крихітна, але в очах - вогники підозри й невдоволення. Вона, шаркаючи ногами, провела нас до вітальні з гнітючими, болотного кольору стінами. Чорні меблі різко контрастували, створюючи відчуття, ніби я потрапила до гробниці, а не до приймальні шанованого мага. Бабуся кивнула, мовляв, чекай, і вийшла повідомити господаря про візит гостей. На щастя, чекати довго не довелося.
Мага звали Лішен Ентонський - про це повідомила та сама старенька, особливо підкресливши його благородне походження, наче цим хотіла вразити нас. Сам же Лішен виявився невисоким, худорлявим чоловіком років тридцяти. Його обличчя прикрашала непримушена усмішка, яка, втім, здавалася радше натягнутою маскою, ніж щирим виявом доброзичливості. З жестом вельми гостинного господаря він запросив сісти у високі крісла та запропонував чашку трав'яного чаю.
- То що ж привело вас до мене, панове? - поцікавився маг.
- Мене звати Кріст’єр, а мою супутницю Арідара.
- Пані Арідара, - повторив маг, але на мить його усмішка зникла, а в очах промайнула гримаса відрази. Лише зусиллям волі він повернув собі чемність і знову вдавано засяяв.
- Кажуть, ви були знайомі з магом на ім’я Валдрок? - некромант злегка нахилився вперед, уважно вивчаючи співрозмовника.
- Так, - підтвердив той після короткої паузи. - І досить непогано. Шкода, що з ним сталося.
- А що саме трапилося? - голос некроманта був спокійним, майже холодним.
- Він загинув від лап тварюк. Так і не дістався Триграду. Сподіваюся, його учень уже дістався туди.
- Не впевнений… - пробурмотів Кріст’єр.
- Та що ви, - чоловік навіть посміхнувся, хоч і вимушено. - Раміс кмітливий хлопчина. Такі куди завгодно здатні дістатися самі, попри всі перешкоди.
- А чому в гільдії про це ніхто не знає? - не відступав Кріст’єр.
Мій чаклун раптом знітився. Його плечі опустилися, обличчя посіріло, ніби хтось одним махом витягнув із нього життєві сили. Він виглядав змарнілим, хворобливим, наче кілька тижнів не знав ані сну, ані спокою.
- Тому що там нікому ні до чого немає діла, окрім самих себе, - майже злісно прошипів Лішен. - Химери бігають довкола міста - байдуже. Пустельники нападають на прикордонні села - байдуже. Навіть напад орків, чи поява демонів не приверне їхньої уваги!
- Так, це справді погано, - вперше озвалася я, досі спостерігаючи мовчки. - Знаєте, дякую за інформацію. Ми обов’язково передамо її нагору. Але зараз нам час іти.
Маг зиркнув на мене з підозрою, ніби намагався прочитати щось за словами чи вловити приховану брехню. Та розшаркуватися не було часу - мій винаймач і справді виглядав так, наче ось-ось знепритомніє. Я підхопила Кріст’єра під руку й потягла його до виходу.
- Вибачте, але ми мусимо йти. Моєму напарнику недобре. На свіжому повітрі йому стане краще, - кинула я на ходу.
Двері грюкнули майже перед самим носом чаклуна, й ми з Кріст’єром нарешті опинилися вдвох. Стояти на порозі я не ризикнула, тому одразу ж потягла молодого чоловіка до найближчого шинку.
***
Чаклун важко осів на лавку, майже втративши свідомість. Його обличчя було бліде, а подих - уривчастий. Я швидко обперла його об стіну, аби він не звалився на підлогу.
Певна, що він принаймні на кілька хвилин залишиться на місці, рушила до шинкаря по “ліки”. Хоча які там ліки - червоне вино з настояними травами та шмат добряче засмаженого м’яса. Кріст’єру потрібно було терміново відновити сили: він витратив їх надто багато на цей своєрідний допит мага. Інакше той нізащо б добровільно не розповів нам того, що ми шукали. Це ж не базарні бабки, з якими можна безкінечно теревенити про новини й отримати все між іншим. Тут - справжній представник Рамірських магів. З такими або силою тисни, або хитрістю виверни.