Ельф глянув на мене так, наче я щойно запропонувала йому одружитися. Його обличчя ніби скам’яніло, в очах блиснула стримана образа чи то здивування. Він нічого не відповів, лише різким жестом гукнув вартових і коротко наказав:
- Відпустіть їх.
Двері відчинилися майже беззвучно, пропускаючи до залу двох озброєних ельфів у обладунках. Мене без зайвих слів провели до моєї компанії і відчинивши двері випусти всіх.
-19-
Як і попереджав Фанніонор, усі заїжджі двори виявилися переповнені. Тож іншого виходу, окрім як осідлати знову наших коней і покластися на волю долі, не залишалося. Точніше, мені доводилося покладатися - решта ділилася скоріше з надією, ніж із власними планами. Якщо хтось із моїх супутників і бував у цьому місті раніше, то навряд чи мав тут настільки добрих знайомих, аби завалитися до них серед ночі й ще й нахабно проситися на ночівлю.
Ніч була холодна й вогка. Місто здавалося чужим і непривітним, хоч удень воно, можливо, виглядало інакше. Кам’яні стіни будинків піднімалися навколо, затуляючи навіть місяць, і світло ліхтарів тільки підкреслювало темряву вузьких вуличок. Коні били копитами по бруківці, відбиваючи глухий ритм, а ми йшли вперед, не маючи чіткого плану, лише надію, що десь таки знайдеться двері, які відчиняться для нас.
***
Потрібний двір я знайшла без проблем, хоча востаннє була тут років із сотню тому. Та добре, що ельфам не властиві зайві зміни - все виглядало майже так само. Впевнено постукала у ворота, щоб у господарів навіть сумніву не виникло: відчиняти чи ні.
- Кого це принесло серед ночі? - пробурмотів ельф, відчиняючи браму. Він уже розтуляв рота, щоб продовжити лаятися, але світло від світильника впало мені на обличчя.
- Ти? Хто б сумнівався… Там, де лихо, там і ти.
- Марлі, я не передвісник біди, - спокійно мовила я, дивлячись йому прямо у вічі. - Я радше засіб для її усунення. То що, може, перенесемо розмову до дому? Стояти на вулиці й сперечатися серед ночі - якось не по-ельфійськи, - я додала з ледь помітною усмішкою.
Світильник над брамою хитнувся від легкого подиху вітру, кидаючи на наші обличчя то тіні, то спалахи. Атмосфера залишалася напруженою, але в моїй інтонації чулося більше впевненості, ніж прохання.
- А навіщо мені тебе впускати? - примружився він.
- Та хоча б для того, щоб я без зайвих свідків розповіла, що ти насправді про мене думаєш.
Ельф чудово розумів, що я маніпулюю, та все ж відступив убік, звільняючи мені прохід.
***
Прокинулася я ще на світанку від ритмічних ударів молота по наковальні. Нас вчора впустили, нагодували й виділили місце для ночівлі, але Марлі все ще був на мене злий. І то не дивно: я не одне десятиліття десь шлялася, а тут - як на гріх - з’явилася саме тоді, коли над містом нависла загроза.
Хутко й якомога тихіше - щоб не будити інших - я вдяглася і вийшла у двір. Повітря було ще холодне й трохи вологе від роси; запах гарячого металу від ковальні різко контрастував із ранковою свіжістю. Звідти рушила до майстерні, де біля ковальні стояв ельф.
- Доброго ранку, Марлі, - привіталася я. - Що чутно з приводу туману?
- Я не Марлі. І не Марлін. І не Мар, - з підвищеною настороженістю відказав він, підводячи очі. - Скільки можна повторювати? Я - Марлінар.
- Як скажеш, - усміхнулася я. - Тільки не злися. То яка ситуація?
Він зупинився тримаючи важкий інструмент в руках.
- Приблизно через три години накриє місто. Сподіваюся, не раніше і я встигну.
Я глибоко зітхнула. Дійсно, виїжджати вчора було б справжнім безглуздям.
- Сподіваюся, він тут надовго не затримається, - прошепотіла я.
- І я на це сподіваюся, - сухо відповів Марлінар. - Мало туману, так ще й ти під боком.
- Пробач, - щиро промовила я. - Якби не потреба, якби я була сама, то не турбувала тебе. Але так виходить не часто.
Марлінар відставив молот і зробив кілька кроків у мій бік, уважно придивляючись.
- Звідки тут узявся твій родич? - раптом спитав він.
- Це довга історія, - відповіла я. - Але запевняю - він місцевий. Людина, попри всю свою спадковість.
- Добре. В цьому світі вистачить і одної як ти, - промовив Марлінар і, кинувши мені короткий погляд, повернувся до свого робочого місця.
- Та знаєш, - прошепотіла я тихо, - якби була моя воля, я б давно залишила цей світ. Пробувала - безліч разів - і щоразу як не дивно повертаюся. Неначе щось лишилося невиконаним у контракті.
Марлінар мовчки кивнув, а ритмічні удари молота по наковані вказували, що розмову завершено.