Мої губи торкнула ледь помітна усмішка. Ельфи рідко визнають, що вони не є найпершими й найстарішими жителями цього світу. А от щоб так - уголос, та ще й не серед своїх! Це вже справжнє диво дивне.
Згодом ми змінили тему розмови. Фанніонора цікавили вже не військові справи й не звіти шпигунів, а прості північні новини - ті, що ширяться з уст в уста. Звичайні плітки, які може переказати будь-яка торговка на базарі: про врожай, про зниклих худобин, про нові зірки на небі чи про диваків, що мандрують трактами. Йому потрібен був зріз живого життя, а не суха інформація з пергаментів.
Вечерю ж завершила новина, яка цього разу виявилася приємною. До зали увійшов цілитель і, трохи вклонившись, повідомив: Кріст’єр прийшов до тями і вже завтра буде спроможний вирушити далі.
Зітхання полегшення майже одночасно злетіло з наших грудей. Нарешті в цій низці важких подій з’явився промінь світла.
Ми рушили вперед втроє, прориваючись крізь хаос, що розростався на вулицях Орвендора.
- Інтерлюдія -
Молода трава ніжно лоскоче босі ступні, від чого я мимоволі посміхаюся. Я розляглася на м’якому зеленому килимі й ліниво споглядаю, як у небі повільно пливуть білі хмаринки-баранці, ніби й самі не квапляться десь поспішати. Голова зручно вмостилася на твоїх грудях, що рівномірно здіймаються й опускаються у ритмі спокійного сну. Ти відпочиваєш так мирно, ніби забув про всі турботи цього світу.
Не стримавшись, я вириваю тоненьку стеблину трави й легко торкаюся нею до твоєї шкіри. Ти ворушишся, але навіть очей не відкриваєш - лише ліниво відмахуєшся рукою, наче від настирливої мухи. Такий стомлений, виснажений після всіх наших битв і втеч… У ту мить у мене зникає всяке бажання жартома тебе будити.
Ворог, здавалося, відступив, та я знала - це лише перепочинок перед новою бурею. Він теж набирався сил, аби вдарити знову, і нам доля подарувала лише крихітний проміжок спокою.
Я підіймаю погляд до небес і помічаю сокола, що вільно літає у блакиті. Його крила розтинають повітря з такою легкістю, наче він сам - частина вітру. Птах різко змінює траєкторію та стрімко наближається до нас, несучи нове послання. Серце стискається - добрих вістей від нього не варто чекати.
Щоб не потривожити твій сон, я з усією обережністю підводжуся, і простягаю руку до сокола. Пальці торкаються до перев’язаного шкіряного тубуса. Ледь розгорнувши послання, я відчуваю холодок уздовж спини: ворог уже зібрався з новими силами й знову з’явився на горизонті. Занадто швидко… ми так швидко не відновимося. Якби ж то вдалося знайти ті ворота, крізь які вони прориваються в наш світ - тоді, можливо, у нас з’явився б шанс.
Я піднімаюся на ноги, дивлюся вниз і бачу картину, яку неможливо передати словами. Найвродливіший чоловік цього світу спить так міцно, майже в обіймах із чорним, вкритим важкими чешуйками драконом, якого він нещодавно врятував від лап ворога. Їхня дивна гармонія - людини й могутнього створіння - зачаровує. У цей момент вони виглядають не воїнами, а втіленням миру й довіри.
І будити їх… не піднімається рука.
-23-
Ми вже три дні як залишили ельфійські землі, і два як наш шлях пролягав на південь, повз ще один дріадський ліс. Час від часу до наших вух долітав дзвінкий дівочий сміх, та самих німф ми так і не бачили. А шкода. Мені б хотілося з ними поспілкуватися й розпитати, чи не проходив повз них хтось іще.
Нагода випала раптово.
Після ситної вечері ми розташувалися біля нічного вогнища, готуючись до сну. Вогонь потріскував, кидаючи на стовбури дерев золотаві відблиски, а ми нарешті могли дозволити собі трохи відпочинку. І тут крізь тишу раптом пролунали дзвінкий, мелодійний сміх та дівочі голоси. Їхній регіт линув то з одного боку, то з іншого, наче сам ліс підхоплював і множив відлуння.
- Може, досить ховатися! - голосно промовила я, поки чоловіча частина компанії не зробила якусь дурницю.
- А ми не ховаємось. А ми не ховаємось, - пролунало у відповідь відразу з кількох боків.
- Тоді виходьте зі свого укриття, - кинула я. - Переконайтеся, що ми для вогнища беремо лише сухі гілки.
- А ми не самі. А ми не самі, - відлунало в темряві.
- А з ким? - втрутився Кріст’єр, пильно вдивляючись у темряву між деревами.
І саме тоді з-за стовбурів вийшов цілий натовп: лісові німфи у вінках із живих квітів та фавни з флейтами й бурдюками вина.
“Ну, почалося, - майнула думка, - тільки їхніх шалених ігор нам ще бракувало. Безсонна ніч гарантована”.