Усередині пахло свіжоспеченим хлібом і смаженим м’ясом. Дим від каміну клубочився під балками, а дерев’яні столи були вкриті слідами часу - подряпини, плями від вина, зарубки від кинджалів. Ми обрали один із вільних столиків у затінку біля стіни й сіли, очікуючи на господаря закладу. І довго чекати не довелося.
До нас вийшла трактирниця - жінка років тридцяти з живим, дзвінким голосом і гострим поглядом, який одразу окинув нас із голови до п’ят. Вона поставила руки в боки й запитала:
- Чого панове бажають?
- Усього, що свіже й гаряче, і побільше, - відразу озвався чаклун. - Вина. І кімнат. А ще, якщо можна, гарячу вану.
- Е-е-е… - протягнула трактирниця, помітно вагаючись.
- А що означає ваше “Е-е-е”? - запитала я, глянувши на неї прямо трохи роздратовано.
Жінка ніяково всміхнулася й розвела руками:
- У нас лишилася всього одна вільна кімната.
- Нам вистачить, - запевнив Вір’єн без тіні сумніву.
І це справді було на руку. Адже невідомо, скільки часу знадобиться оркам чи химерами, щоб вийти на наш слід. Кожна хвилина спільного відпочинку могла стати вирішальною перед новим боєм.
- Тоді я піду розпоряджуся щодо вечері та кімнати, - пожвавішала господиня і, не гаючи ні миті, зникла за дверима, що вели до кухні. Звідти одразу ж долинули ще виразніші запахи смаженої дичини й свіжих трав. Правда, про ванну вона вже й думати забула.
***
Відвідувачів було небагато, тому не дивно, що мою увагу відразу привернула строката компанія, що сиділа за одним із дерев’яних столів у протилежному кутку. Дивна четвірка, наче зібрана навмання: кремезний бородатий гном із важким келихом у руці, лицар у блискучих, хоч і потемнілих від часу латах, сивочолий старець у довгій мантії, схожій радше на одяг мага, ніж на звичайний плащ, та хлопчисько років п’ятнадцяти, з обличчям, на якому відбивалася суцільна примха. Саме він порушував загальний спокій - то вередував, то бурчав, то здіймав шум через дрібниці. І, що цікаво, нарікав він значно частіше, ніж говорив щось по суті.
- Мені тут не подобає-є-є! Їжа жахли-ва-а-а! Кімната похмура-а-а! Погода мерзенна-а-а! Сідло жорстке-е-е! Бесіда ну-да-а-на! - тягнув він таким тоном, що хотілося вкласти йому ложку в зуби, аби хоч трохи стих.
Я все ніяк не могла збагнути: чому ця трійця його терпить? Невже важко дати добрячого стусана, щоб цей скиглій врешті врізався носом у власну миску з вечерею та хоч на хвилину замовк?
- Хм, - тихо хмикнув Вір’єн, теж з цікавістю зиркаючи в їхній бік.
- Що? - підозріло перепитала я, помітивши його вираз обличчя.
- Та так, нічого, - надто швидко відказав аристократ, відводячи погляд. Його голос звучав надто рівно, щоб бути правдою. Я ледь усміхнулася - схоже, у нашій компанії ми з чаклуном не єдині, хто вмів брехати без найменших докорів сумління.
***
Прокинулася я значно пізніше, ніж зазвичай. Проспала… Таке зі мною траплялося вкрай рідко, настільки рідко, що й згадати попередній випадок не могла. І вже цей факт змусив мене насторожитися. Але то була лише перша неприємна новина на сьогодні. Друга чекала за вікном.
На землю ліг сніг.
Білі пластівці вкрили все навколо щільною ковдрою, приховавши під собою і дорогу, і городи, і дахи будинків. Для мешканців цієї частини материка поява снігу була майже чудом, рідкісним і незвичним. Повітря наповнилося крижаною свіжістю, а світ за вікном здавався чужим, ніби ми прокинулися в іншому світі.
- Ви бачили? Ні, ну ви бачили?! - не могла вгамуватися трактирниця, подаючи нам обід, бо сніданком цю трапезу назвати вже було важко. - І як тепер мені продукти доставлять? Сани ж тут ніхто не тримає, хто ж через замети піде?
Вона металася по залі, мов схвильована курка, а ми тим часом намагалися швидко впоратися з гарячою їжею. Їли поспіхом, обпікаючи язики й пальці.
Коли страва була доїдена, у дверях з’явився вчорашній хлопчисько, який жваво й упевнено запевнив, що коні готові до подорожі. Слідом за ним трактирниця винесла вузол із харчами в дорогу, зав’язаний міцним вузлом.
Ми розрахувалися сріблом за гостинність і послуги, подякували господині та, закутавшись у плащі від крижаного вітру, рушили далі в путь, залишаючи позаду теплий трактир і метушливий людський гомін. А попереду чекала невідома дорога, заметена білою тишею.
***